ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Справа № 910/8374/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПолтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Гадяцької районної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатностіна постанову та рішення Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 господарського суду міста Києва від 20.05.2015у справі№ 910/8374/15-гза позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проПолтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Гадяцької районної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд соціального страхування) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - Банк ) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язання вчинити дії та стягнення 677,10 грнза участю представників сторін:позивача: відповідача: третьої особи:не з'явились не з'явились не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Фонд соціального страхування звернувся до господарського суду з позовом до Банку про зобов'язання останнього виконати платіжні документи від 28.01.2015 про перерахування коштів у сумі 81 838,83 грн з поточного рахунку № 25607140240003 та платіжні документи від 03.02.2015 про перерахування коштів у сумі 11 195,80 грн. з поточного рахунку № 25606140240004 у Банку належних Фонду соціального страхування та стягнути з відповідача пеню у розмірі 677,10 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2015 (суддя Гулевець О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 (судді: Смірнової Л.Г., Кропивної Л.В., Чорної Л.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фонд соціального страхування звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 25.10.2011 між Фондом соціального страхування (клієнт) та Банком укладено договір № 3070 банківського рахунку (надалі - Договір банківського рахунку), відповідно до умов якого Банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній валюті для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України, та зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені чинним законодавством України.

25.10.2011 між сторонами укладено договір № 3070/КБ про встановлення та обслуговування системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк" (далі - Договір дистанційного обслуговування), згідно до умов якого клієнт доручає, а банк бере на себе зобов'язання по встановленню та обслуговуванню системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк", виконанню розрахункового обслуговування поточних рахунків клієнта, відкритих в банку за допомогою програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" з функціями: створення та передача в банк платіжних документів, перегляд платіжних документів, перегляд виписок. Даний договір є невід'ємною частиною укладеного між сторонами Договору банківського рахунку.

Судами встановлено, що позивачем відповідачу через систему "Клієнт-Банк" направлено на виконання платіжні доручення від 28.01.2015 №№ 156, 154, 161, 160, 157, 158, 163, 164, 168, 169 на загальну суму 81 838,83 грн. та платіжне доручення від 03.02.2015 № 171 на суму 11 195,80 грн, які були прийняті останнім.

Проте, вказані платіжні доручення Банком виконані не були, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судами встановлено, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Постанови № 83 від 05.02.2015 правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" 05.02.2015 прийнято рішення № 26 про запровадження з 06.02.2015 по 05.05.2015 тимчасової адміністрації у Банку, а рішенням № 85 від 23.04.2015 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у Банку до 05.06.2015 включно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої та апеляційної інстанцій обґрунтували свої рішення тим, що відповідно до приписів п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про банки і банківську діяльність" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Оскільки, в силу ч. 1 ст. 2 вказаного Закону позивач є кредитором Банку, його вимоги до відповідача від часу запровадження у Банку тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені.

Суд касаційної інстанції не може погодитися із висновками судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлені певні обмеження щодо здійснення тих чи інших операцій банком під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

В той же час, п. 4 ч. 6 ст. 36 даного Закону (в редакції, чинній на момент запровадження у відповідача тимчасової адміністрації та прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі) встановлено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо.

Аналогічна положення містяться і в підпункті 1.16. Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 12.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

В ст. 1 вказаного Закону зазначено, що одним із видів соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а одним із страхових випадків за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Приймаючи оскаржувані акти суди попередніх інстанцій не встановили призначення платежу за спірними платіжними дорученнями та прийшли до передчасних висновків, що на них розповсюджуються обмеження встановлені ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно встановити цільову природу виплат, для здійснення яких позивачем було подано платіжні доручення, оскільки лише з огляду на їх призначення можна вирішити питання про застосування відповідних обмежень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, надати доводам сторін належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Гадяцької районної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2015 у справі № 910/8374/15-г скасувати.

Справу № 910/8374/15-г направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: Н. Кочерова

В. Саранюк