Постанова ВГСУ від 01.10.2015 року у справі №910/5407/15-г

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Справа № 910/5407/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.15у справі№910/5407/15-г Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоПублічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1"провнесення змін до договору

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 14.09.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Боднарчук В.М. - прок. ГПУ посв. №023013;

від позивача: Рог О.В. - за дов. від 21.07.15;

від відповідача: Качараба В.П. - за дов. від 19.03.15.

Заступником прокурора Голосіївського району міста Києва у березні 2015 року заявлено позов в інтересах держави в особі Київської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 13.05.05. Обґрунтовуючи свої вимоги заступник прокурора вказував, що розмір орендної плати, передбачений чинними умовами договору оренди, є нижчим за мінімальний розмір орендної плати, який встановлено Податковим кодексом України. Заступник прокурора наголошував, що відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати, тому договір оренди не приведено у відповідність до вимог законодавства на виконання рішення Київської міської ради від 28.02.13 №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". При цьому заступник прокурора посилався на приписи статей 19, 21, 23, 30 Закону України "Про оренду землі", статей 288, 289 Податкового кодексу України, статей 632, 651 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.15, ухваленим суддею Мандриченко О.В., позов задоволено. Внесено зміни до пункту 4.2 договору оренди земельної ділянки від 13.05.05, укладеного між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій №1", правонаступником якого є відповідач і зареєстрованого 19.05.05 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №79-6-00302, викладено його у такій редакції: "п. 4.2. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки". Суд, беручи до уваги приписи статті 30 Закону України "Про оренду землі", статті 288 Податкового кодексу України, статей 632, 651, 652 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для зміни договору в частині, що стосується розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки розмір орендної плати за землю було змінено на законодавчому рівні.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Коротун О.М., Корсакова Г.В., Сулім В.В., постановою від 30.06.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1" - без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій №1" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції у справі скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник вважає, що в порушення приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суди не дали належної правової оцінки тим обставинам, що відповідач з власної ініціативи звертався до Київської міської ради, чим ініціював процедуру оформлення внесення змін до договору оренди земельної ділянки, отже відповідні зміни до договору не були внесені з вини Київської міської ради. Скаржник також зазначає, що в порушення приписів статті 188 Господарського кодексу України та статей 11 та 80 Господарського процесуального кодексу України, суди не припинили провадження у справі, оскільки Київська міська рада не дотрималась досудового врегулювання спору, тому предмет спору на момент звернення прокурора до суду ще не виник. При цьому, посилаючись на приписи частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України та частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вважає, що договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 20.05.15.

Від Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва та Київської міської ради відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, що 13.05.05 між Київською міською радою, як орендодавцем, та Відкритим акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій №1", правонаступником якого є відповідач, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19.05.05 за №79-6-00302. Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець на підставі пункту 28 рішення Київської міської ради від 15.07.04 №419/1829, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором. Згідно з пунктом 2.1 договору об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вулиця Будіндустрії, 5 в Голосіївському районі міста Києва; розмір - 143 851 кв.м.; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд. Пунктом 3.1 договору визначено, що його укладено на 10 років. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору визначена договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач вносить позивачу за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки. Відповідно до пункту 4.3. договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до договору. Пунктом 4.7. договору унормовано, що розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом даного судового розгляду є вимога заступника прокурора Голосіївського району міста Києва внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 13.05.05, укладеного між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій №1" і викласти пункт 4.2. цього договору в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки". Підставою позову заступником прокурора визначено те, що розмір орендної плати, передбачений чинними умовами договору оренди, не приведений у відповідність до вимог положень частини 288 Податкового кодексу України. Форма та порядок укладення договору оренди землі визначається положеннями Закону України "Про оренду землі". За юридичною природою договір оренди землі є різновидом договору майнового найму, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України. Положення названого Кодексу застосовуються до відносин оренди землі, якщо земельним законодавством не передбачено спеціальних правил. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду землі" форма договору є письмовою. Договір оренди є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі, оплатним, двостороннім та строковим. Частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору) встановлено, що орендна плата за земельну ділянку - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Судами установлено, що з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України, 28.02.13 Київською міською радою прийнято рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки. При цьому, пункт 2 резолютивної частини вказаного рішення передбачав, що обов'язок забезпечення оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди покладено саме на орендарів земельних ділянок. Крім того судами установлено, що у випуску офіційної газети Київської міської ради "Хрещатик" від 02.04.13 №33 було опубліковано повідомлення, а також витяг з вищезазначеного рішення № 89/9146, в якому було безпосередньо зазначено, зокрема, про необхідність орендарям привести розмір річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та частини 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Частиною 2 прикінцевих положень Податкового кодексу України передбачено, що у зв'язку із введенням в дію з 01.01.11 названого Кодексу, втратив чинність Закон України "Про плату за землю". За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначають приписи підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України. Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту цієї ж статті). Тобто, приписами Податкового кодексу України визначено нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати. Отже, встановлення статтею 288 названого Кодексу граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно зі статтею 289 цього ж Кодексу для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати визнається судом правомірним. При цьому судами вірно установлено, що виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 названого Кодексу. Судами також установлено, що відповідних змін до пункту 4.2 договору оренди земельної ділянки від 13.05.05 з метою приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства сторонами договору не здійснено. Суд вважає правомірними висновки суду першої інстанції, які підтримав апеляційний господарський суд, про те, що на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру. З огляду на викладене, суд вважає правомірними і висновки судів попередніх інстанцій про внесення змін до спірного договору оренди для приведення його у відповідність до вимог законодавства в частині розміру орендної плати. Поряд з цим, не може бути підставою для скасування рішення та постанови у даній справі довід відповідача про те, що з його боку не відбулося порушення приписів законодавства, зокрема, ухилення від укладення додаткової угоди до договору, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Статтею 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України). Нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України установлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Частиною 4 статті 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. У вирішення спорів про внесення змін до договору, пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є домовленість двох або більше сторін, тому не можна зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. При цьому, розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини 1 статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі". Судами при розгляді справи установлено, що порядок внесення змін до договору саме в частині розміру орендної плати з метою приведення умов договору у відповідність до положень Податкового кодексу України та рішення Київської міської ради від 28.02.13 № 89/9146, а також перелік необхідної документації, необхідної для укладення додаткової угоди про внесення змін до умов договору, було визначено Департаментом земельних ресурсів листом від 16.07.13 №05704-15084, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем дій, направлених на виконання зазначених вимог. При цьому, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і посилання скаржника на те, що Київською міською радою не дотримано порядок досудового врегулювання спору, закріпленого приписами статті 11 Господарського процесуального кодексу України, оскільки надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Довід скаржника про те, що на момент розгляду спору в суді апеляційної інстанції предмет спору був відсутній оскільки спірний договір оренди припинив свою дію, також визнається судом неспроможним, оскільки на дату подачі позову договір був чинним. Згідно з приписами Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Наведених порушень у справі не установлено. З огляду на викладене, судові рішення у даній справі визнаються такими, що відповідають матеріалам справи та ухвалені відповідно до вимог законодавства, що регулює дані правовідносини. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,