Постанова ВГСУ від 01.10.2015 року у справі №910/29621/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Справа № 910/29621/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Кривди Д.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Девілон Груп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.06.15у справі№910/29621/14господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Девілон Груп"доДепартамента комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району" міста Києвапровнесення змін до договоруза участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачаЗахарченко К.П. (дов. від 29.12.14)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Девілон Груп" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-1) та Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" (відповідач-2) про внесення змін до Договору № 50 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29.12.11, укладеного між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке перейменовано у Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ТОВ "Девілон Груп" та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району" м. Києва, а саме викласти п. 9.1. у такій редакції: "9.1. Цей Договір є укладеним з моменту підписання його Сторонами і діє з " 29" грудня 2011 року до " 29" грудня 2016 року."

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.15 (суддя Цюкало Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Шаптали Є.Ю., суддів: Гончарова С.А.,

Куксова В.В.), у позові відмовлено. Судові акти обґрунтовані тим, що строк дії договору закінчився, тому в нього неможливо внести зміни.

Не погодившись із судовими актами у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Девілон Груп" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що відповідно до Закону України "Про оренду державного і комунального майна" термін договору оренди не може бути меншим ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін, а термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва (до яких відноситься позивач), укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін. Позивач вказує, що оскільки ТОВ "Девілон Груп", як орендар за спірним договором, не пропонував менший термін користування орендованим майном, 18.12.14 він звернувся до орендодавця з заявою про внесення змін до договору, в якій запропонував змінити кінцевий термін дії договору на 29.12.16, однак відповіді не отримав.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Орендодавець) (перейменовано у Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації рішенням Київської міської ради "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" № 198/7535 від 15.03.12), Товариством з обмеженою відповідальністю "Девілон груп" (Орендар), а також Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" (сторони) 29.12.11 укладено Договір № 50 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Відповідно до п. 1.1. якого, Орендодавець на підставі рішення Київради від 24.12.09 № 917/2986 та протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 27.09.11 № 96 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; (об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: підземний пішохідний перехід бул-р Т. Шевченка станція метро "Університет" для змішаної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Заявляючи позов, Товариство з обмеженою відповідальністю "Девілон груп" посилалося на те, що відповідно до Закону України "Про оренду державного і комунального майна" термін договору оренди не може бути меншим ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін, а термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва (до яких відноситься позивач), укладених до набрання чинності цим Законом (до 30.12.09), вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Також вказує, що оскільки він, як орендар за спірним договором, не пропонував менший термін користування орендованим майном, 18.12.14 він звернувся до орендодавця з заявою про внесення змін до договору, в якій запропонував змінити кінцевий термін дії договору на 29.12.16, однак відповіді не отримав. У зв'язку з чим, просить внести зміни до Договору № 50 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29.12.11, а саме викласти п. 9.1. у такій редакції: "9.1. Цей Договір є укладеним з моменту підписання його Сторонами і діє з " 29" грудня 2011 року до " 29" грудня 2016 року."

Відмовляючи в позові, суди виходили з наступного. Сторонами, у п. 9.1 Договору погоджено, що договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 29.12.11 до 27.12.14. У відповідності до Акту приймання-передачі нерухомого майна віл 29.12.11, Орендодавець передав, а Орендар прийняв у орендне користування згідно з Договором оренди приміщення у підземному пішохідному переході.

Відповідач-1 21.01.15 звернувся до позивача із листом № 062/07/19-440 від 19.01.15 про припинення договору, у якому зазначив, що термін дії договору від 29.12.11 № 50 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду частини підземного пішохідного переходу площею 41,21 кв. м. на бульварі Т. Шевченка - станція метро "Університет" закінчився 27.12.14, договір є припиненим.

Відтак, суди попередній інстанцій дійшли висновку, що неможливо внести зміни до договору, який є припиненим, а договір оренди є припиненим, оскільки протягом місячного строку закінчення його чинності (з 27.12.14 по 28.01.15) - 21.01.2015, відповідач-1 звернуся до позивача із заявою про припинення дії вказаного договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне погодитися із такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір оренди від 29.12.11 № 50 недійсним не визнавався, тому безпідставним є посилання скаржника на те, що він є укладеним неправомірно в частині визначення строку оренди протягом 3 років. Так, вказані доводи могли бути заявлені ним на стадії укладення договору оренди від 29.12.11 (шляхом заявлення вимоги укласти договір оренди в редакції позивача), але прийнявши договір до виконання та визнаючи його правомірність (в тому числі, щодо строку дії) протягом майже трьох років, позивач втратив право посилатися на неправомірність його укладення на 3 роки (оскільки орендар не пропонував менший, ніж на 5 років, термін укладення).

Посилання позивача на те, що у відповідності до ч.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.09, термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, не приймаються до уваги за безпідставністю. Так, вищевказаний закон набрав чинності 30.12.09, а договір був укладений не до цього моменту, а після, 29.12.11, а отже, вищевказані нормативні положення на предмет спору не поширюються.

Однією із підстав припинення зобов'язання є домовленість сторін (ст. 604 Цивільного кодексу України). Також відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором. На підставі аналізу вищевикладених приписів законодавства можна дійти висновку, що зобов'язання припиняється внаслідок припинення строку дії договору, так як це є різновидом домовленості сторін, яка зафіксована, зокрема, в умовах угоди.

Внесення змін до договору який припинив свою дію неможливо, оскільки між сторонами фактично відсутні зобов'язання, які можливо було б змінювати. Вищевказаним спростовуються доводи позивача про те, що припинення договору на момент вирішення спору та прийняття рішення не має правового значення, так як позов було подано за день до припинення його дії (26.12.14), а тому суд міг внести зміни у припинений договір.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,