ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Справа № 910/22565/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Авантис"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.07.2015у справі№ 910/22565/13 господарського суду міста Києва за позовомтовариства з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся"доприватного підприємства "Авантис",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Аван-Сервіс",провизнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення збитків у розмірі 2 881 575,00 грнза участю представників сторін:

від позивача: Лопатинська Є.Г., дов. від 03.04.2015

від відповідача: Пузирко О.О., дов. від 03.08.2015, Мамайчук О.В. - директор

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року товариство з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" звернулось до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Авантис" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.04.2013, укладеного між ним та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстраційним номером 1035, та стягнення збитків у розмірі 2 881 575,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що спірний договір укладено у результаті зловмисної домовленості колишнього директора позивача, колишнього директора ТОВ "Трансстроймеханізація", яке є учасником ТДВ "Шляхи Полісся", та директора відповідача за заниженою ціною, що відповідно до ст. 232 ЦК України є підставою для визнання вказаного договору недійсним та стягнення збитків, завданих у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2014 (склад колегії суддів: Васильченко Т.В. - головуючий, Любченко М.О., Сташків Р.Б.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що підстави для визнання недійсним спірного договору за ст. 232 ЦК України відсутні, оскільки вказана норма підлягає застосовуванню у випадках, коли правочин вчинено юридичною особою не самостійно, а через представника, а оспорюваний правочин було укладено директором позивача, який є виконавчим органом юридичної особи та не підпадає під поняття представника. За висновком суду, позивач не довів факту наявності зловмисної домовленості колишнього керівника позивача з відповідачем під час укладення договору, оскільки факт заниження ціни продажу майна у спірному договорі чи підроблення протоколів загальних зборів (що є недоведеним) не може прямо вказувати на зловмисну домовленість сторін договору, а кримінальне провадження за підозрою колишнього директора ТОВ "Трансстроймеханізація", яке є учасником ТДВ "Шляхи Полісся", та колишнього директора позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) було закрите згідно з постановою Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури від 24.05.2014.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для відшкодування збитків, тобто не довів обставин завдання йому збитків спірним правочином.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 (склад колегія суддів: Коршун Н.М. - головуючий, Дикунська С.Я., Алданова С.О.) апеляційну скаргу ТДВ "Шляхи Полісся" задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 16.06.2014 скасовано. Позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.04.2013, укладений між ТДВ "Шляхи Полісся" та ПП "Авантис" в частині вартості предмету договору, а саме: п.п. 3.1, 3.2., з моменту його укладання. Стягнуто з ПП "Авантис" на користь ТДВ "Шляхи Полісся" різницю між сплаченою відповідачем сумою коштів за договором купівлі-продажу та ринковою (реальною) вартістю набутого ним майна в розмірі 1 099 876,00 грн, 1 147,00 грн судового збору за подання позовної заяви в частині немайнових вимог та 21 997,95 грн судового збору за подання позовної заяви в частині майнових вимог, 609,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги в частині немайнових вимог, 10 998,98 грн судового збору за подання апеляційної скарги в частині майнових вимог. В іншій частині позову відмовлено.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з місцевим господарським судом щодо відсутності підстав для визнання недійсним спірного правочину згідно зі ст. 232 ЦК України за відсутності належних доказів. Однак, врахувавши обставини справи та висновки судової комісійної будівельно-технічної експертизи щодо дійсної (ринкової) вартості нерухомого майна, відчуженого за спірним договором, проведеної у даній справі, дійшов висновку про те, що дії директора позивача, який уклав оспорюваний правочин, призвели до негативних наслідків для позивача у вигляді продажу нерухомого майна товариства за заниженою вартістю, у зв'язку з чим суд визнав спірний договір недійсним в частині вартості предмету договору, а саме: п.п. 3.1., 3.2. договору. Суд також взяв до уваги те, що позивач не просив суд за наслідками визнання договору недійсним повернути предмет оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки нерухоме майно перебуває у добросовісного набувача - ТОВ "Аван-сервіс" на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2013, та дійшов висновку про можливість застосування реституції щодо стягнення різниці між сплаченою відповідачем сумою коштів за договором купівлі-продажу та ринковою (реальною) вартістю набутого ним майна, встановлену висновком судової експертизи, за виключенням майна, яке не були предметом договору купівлі-продажу від 30.04.2013.

В касаційній скарзі приватне підприємство "Авантис" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 30.04.2013 між товариством з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" в особі директора Коноплицького О.І., (продавець, позивач) та приватним підприємством "Авантис" в особі директора Мамайчука О.В. (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1035 (далі за текстом - договір), відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність і сплачує грошові кошти (купує) 867/1000 часток нежитлових будівель в цілому, що знаходяться по вул. Привокзальна, 2 в селі Наталівка Новоград-Волинського району Житомирської області та складаються з наступного майна: гараж на 8 автомобілів, гараж для легкового автотранспорту, котельня, убиральня, склад мінерального порошку, побутові приміщення, трансформаторна підстанція, столярна майстерня, ремонтна майстерня, матеріальний склад, арочна споруда, арочна споруда, склад ПММ, кузня, приміщення пульту управління, контора центральна, бітумосховище, протипожежний резервуар, гудроносховище, мазутосховище, сховище для гудрону.

Відповідно до п. 3.2. договору продаж нерухомого майна, що купується покупцем за цим договором, вчиняється за 835 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 139 166,67 грн, які покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 30.04.2013.

Згідно з п. 4.1. договору право власності на 867/1000 часток нежитлових будівель в цілому, що є предметом цього договору, відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України, виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору у відповідності до вимог чинного законодавства України.

На виконання умов договору 30.04.2013 товариство з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" в особі директора Коноплицького О.І. передало, а приватне підприємство "Авантис" в особі директора Мамайчука О.В. прийняло за актом приймання-передачі передбачене договором нерухоме майно.

21.11.2013 товариство з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" звернулося до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним укладеного між ним та відповідачем вказаного договору купівлі-продажу від 30.04.2013, та стягнення збитків у розмірі 2 881 575,00 грн, посилаючись на те, що договір укладено у результаті зловмисної домовленості колишнього директора позивача, колишнього директора ТОВ "Трансстроймеханізація", яке є учасником ТДВ "Шляхи Полісся", та директора відповідача за заниженою ціною, що відповідно до ст. 232 ЦК України є підставою для визнання вказаного договору недійсним та стягнення збитків, завданих у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Підстава для визнання правочину недійсним, передбачена наведеною нормою, стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою не самостійно, а через представника, який, вчиняючи правочин, не виражає власну волю, а доносить до контрагента волю особи, яку він представляє.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спірний договір купівлі-продажу укладено між товариством з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" в особі директора Коноплицького О.І. (продавець) та приватним підприємством "Авантис" в особі директора Мамайчука О.В. (покупець). Тобто, спірний договір зі сторони продавця укладено не представником ТДВ "Шляхи Полісся", а виконавчим органом юридичної особи - директором товариства, повноваження якого ґрунтувались на Статуті ТДВ "Шляхи Полісся". Докази усунення Коноплицького О.І. з посади директора товариства станом на час укладення спірного правочину в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.п. 14.1., 14.6.19., 14.6.22., 14.6.23., 14.6.25. Статуту ТДВ "Шляхи Полісся" виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво поточною діяльністю товариства і є підзвітним Загальним зборам учасників товариства, є директор товариства (одноособовий виконавчий орган товариства). Директор підписує договори та інші документи від імені товариства за винятком, передбачених цим Статутом; без доручення здійснює дії від імені товариства; укладає угоди та чинить юридичні дії від імені товариства, дає доручення, відкриває та використовує рахунки товариства в установах банків та розпоряджається майном товариства в межах своєї компетенції. (т. 1 а.с. 39, 40).

Будь-яких обмежень повноважень директора на вчинення правочинів від імені товариства Статут позивача не містить, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що підстави для визнання недійсним спірного договору за ст. 232 ЦК України відсутні, оскільки вказана норма підлягає застосовуванню у випадках, коли правочин вчинено юридичною особи особою не самостійно, а через представника, а оспорюваний правочин було укладено директором позивача, який є виконавчим органом юридичної особи та не підпадає під поняття представника.

При цьому, факт укладення спірного договору внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача з відповідачем, про що вказував позивач, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Як вірно встановлено господарськими судами, кримінальне провадження за підозрою колишнього директора ТОВ "Трансстроймеханізація" - учасника ТДВ "Шляхи Полісся", та колишнього директора позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), на яке послався позивач в обґрунтування позову, було закрите згідно з постановою Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури від 24.05.2014 у зв'язку з відсутністю достатніх доказів та вичерпання можливості їх отримати.

Доводи позивача про заниження ціни продажу нерухомого майна у спірному договорі колегія суддів не може прийняти до уваги, з огляду на наступне.

Право продажу майна та визначення ціни є виключно правом власника майна.

Як вбачається, в матеріалах справи наявні копія протоколу позачергових загальних зборів учасників ТДВ "Шляхи Полісся" № 6 від 20.03.2013 та копії двох різних протоколів за однаковими номером та датою складення - № 6 від 04.04.2013, в яких зафіксовано рішення вищого органу товариства про відчуження нерухомого майна в с. Наталівка Новоград-Волинського району Житомирської області, яке було предметом спірного договору.

Проте, як вірно встановлено місцевим господарським судом, вказані протоколи позачергових зборів учасників ТДВ "Шляхи Полісся" не містять єдиної визначеної вартості продажу об'єктів нерухомого майна, в протоколах йдеться про різну вартість основних засобів. Таким чином, суд першої інстанцій обґрунтовано не взяв до уваги вказані протоколи в якості належних та допустимих доказів на підтвердження будь-яких обставин, оскільки вони фіксують різне за змістом та часом волевиявлення загальних зборів учасників товариства. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, легітимність зборів учасників ТДВ "Шляхи Полісся" та прийнятих на них рішень щодо нерухомого майна, яке є предметом спірного договору, не є предметом спору у даній справі, враховуючи, що сторони ставлять під сумнів справжність вказаних протоколів.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, суд апеляційної інстанції в порушення наведених процесуальних норм взяв до уваги та надав оцінку лише одному протоколу позачергових загальних зборів учасників ТДВ "Шляхи Полісся" № 6 від 04.04.2013, в якому зафіксовано вартість продажу нерухомого майна - предмету спірного договору, в сумі 3 520 000,00 грн, тобто надав перевагу вказаному доказу перед іншими.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що факт заниження ціни продажу майна у спірному договорі чи підроблення протоколів загальних зборів (що є недоведеним) не може прямо вказувати на зловмисну домовленість сторін договору, а відповідно до ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 632 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

В силу вимог ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі статі 232 ЦК України можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. (п.п. 2.10. 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

У вирішенні спору про визнання недійсним правочину та стягнення збитків, суд повинен встановити не тільки факт зловмисної домовленості представника з іншою особою, а і наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками, як обов'язкових елементів складу правопорушення.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позивач не довів обставин, з якими положення ст. 232 ЦК України, на підставі якої подано позов, пов'язують можливість визнання договору недійсним, а відтак, і не довів настання відповідних наслідків, зокрема понесення збитків у спірній сумі, завданих виконанням спірного договору. З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Господарський суд апеляційної інстанції, погодившись з судом першої інстанції про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним за ст. 232 ЦК України, дійшов помилкового висновку про стягнення збитків.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі, задовольнивши позов частково. При цьому, суд апеляційної інстанції не спростував правильних висновків місцевого господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Авантис" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 у справі № 910/22565/13 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2014 залишити без змін.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 17, код ЄДРПОУ 03448563) на користь приватного підприємства "Авантис" (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 20, код ЄДРПОУ 32308954) 11 851,36 грн. (одинадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одну гривню тридцять шість копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду першої інстанцій видати відповідний наказ.

Головуючий О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк