ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 922/1969/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Сибіги О.М., Полянського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської областіна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015у справі Господарського суду№ 922/1969/15 Харківської областіза позовомпрокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державної пенітенціарної служби України в особі підрозділу Курязької виховної колонії ім. А.С. Макаренка управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській областідо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів1) товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", 2) Солоницівської селищної ради, 3) відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, 4) Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації комунальне підприємство "Облземпроект" відділ містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністраціїпровизнання недійсними рішень, договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Клюге Л.М., посв. від 17.01.2013 № 014652; позивача: не з'явились; відповідача-1: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; відповідача-3: не з'явились; відповідача-4: не з'явились; третьої особи на стороні позивача: не з'явились; третьої особи на стороні відповідачів: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; відповідача-3: не з'явились; відповідача-4: не з'явились; третьої особи на стороні позивача: не з'явились; третьої особи на стороні відповідачів: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; відповідача-3: не з'явились; відповідача-4: не з'явились; третьої особи на стороні позивача: не з'явились; третьої особи на стороні відповідачів: не з'явились;відповідача-2: не з'явились;

відповідача-3: не з'явились;

відповідача-4: не з'явились;

третьої особи на

стороні позивача: не з'явились;

третьої особи на

стороні відповідачів: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державної пенітенціарної служби України в особі підрозділу Курязької виховної колонії ім. А.С. Макаренка управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (далі - Курязька виховна колонія) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, у якій просив:

- визнати недійсним рішення ХХІІ сесії V скликання Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (далі - Рада) № 63 від 13.12.2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки для забудови, площею 2,5365 га, укладений між Радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" (далі - Товариство), зареєстрований 01.02.2008 за № 040869300003;

- визнати недійсним рішення ХХІІ сесії VІ скликання Ради № 19 від 15.11.2012;

- зобов'язати Товариство звільнити та повернути у первісному стані земельну ділянку, площею 2,5365 га Курязькій виховній колонії.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про оренду землі", обґрунтовував тим, що спірні рішення Ради прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки передана за ними Товариству в оренду земельна ділянка належить до земель державної власності з цільовим призначенням земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення. Проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки не відповідає вимогам нормативних документів із землеустрою, оскільки вона накладається на земельну ділянку, що була раніше передана Курязькій виховній колонії у постійне землекористування, а сам проект землеустрою не відповідав вимогам законодавства і його було затверджено Радою до надання висновку державної експертизи землевпорядної документації. За таких обставин Рада не мала права приймати рішення про її вилучення та передачу Товариству. В свою чергу, укладений на підставі рішення Ради № 63 від 13.12.2007 та продовжений на новий строк, відповідно до рішення Ради № 19 від 15.11.2012, договір оренди земельної ділянки з підстав їх незаконності також підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - поверненню законному землекористувачу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.2015 (суддя Шарко Л.В.) в позові відмовлено.

Вказане рішення прийнято з мотивів пропуску прокурором строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено Радою та Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації (далі -Департамент). При цьому, у рішенні місцевим господарським судом не зазначено про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 (колегія суддів: Черленяк М.І., Хачатрян В.С., Шепітько І.І.) рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2015 залишено без змін.

У постанові суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги прокурора обґрунтованими, а мотиви їх заявлення такими, що підтверджуються матеріалами справи. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для відмови в позові у зв'язку з пропуском прокурором строку позовної давності.

Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 і рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2015 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 116, 122, 123, 149 ЗК України, ст. ст. 47, 32, 33, 43 ГПК України, ст. 1 Закону України "Про землеустрій". Зазначає про подання позову у даній справі в межах строку позовної давності.

Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу заступника прокурора, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Курязька виховна колонія звернулась до Вищого господарського суду України з клопотанням, у якому серед іншого просила задовольнити касаційну скаргу заступника прокурора з підстав її законності та обґрунтованості.

Відділ містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації надіслав до Вищого господарського суду України свої письмові пояснення по суті касаційної скарги заступника прокурора.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу заступника прокурора до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- рішенням Ради від 13.12.2007 № 63 Товариству передано в оренду земельну ділянку площею 2,5365 га для будівництва дев'ятиповерхових будинків на території с. Подвірки Солоницівської селищної ради Дергачівського району;

- на підставі вказаного рішення між Радою та Товариством 22.01.2008 укладено договір оренди земельної ділянки для забудови площею 2,5365 га (кадастровий номер 6322057602:00:000:0147), який зареєстрований 01.02.2008 за № 040869300003 (далі - Договір оренди);

- в подальшому, на підставі рішення Ради від 15.11.2012 № 19 Договір оренди був поновлений строком на 5 років. На той момент на вказаних земельних ділянках перебувало два недобудовані багатоповерхові будинки, які не були введені в експлуатацію;

- у жовтні 2014 року за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Дергачівського району щодо розпорядження землями запасу та резерву Радою, погодження документації посадовими особами колишнього управління Держкомзему в Дергачівському районі прокуратурою району було виявлено факти грубого порушення вимог земельного законодавства, що стало підставою для внесення відомостей до ЄРДР № 42014220280000029 за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України від 07.10.2014;

- у ході проведення прокурорської перевірки та досудового розслідування встановлено, що Курязький виховній колонії на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ХР-10-00-000309 належать землі загальною площею 13,859 га, які перебувають у постійному користуванні колонії. За Курязькою виховною колонією зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 14,4807 га на території Ради, що підтверджується інформацією відділу Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області від 10.10.2014 № 20.18-10-07-2993/0-14;

- на підставі геодезичної зйомки, яка проведена спеціалістами ПП "Перспектива-Земля" встановлено, що земельна ділянка Товариства площею 2,5365 га (кадастровий номер 6322057602:00:000:0147) накладається на земельну ділянку Курязької виховної колонії площею 13,859 га., право на яку посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії ХР-10-00-000309. Дані обставини підтверджуються також висновком судової земельно-технічної експертизи від 25.02.2015 № 13094 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, який надано на виконання постанови слідчого про призначення земельно-технічної експертизи;

- Курязькою виховною колонією не надавалася згода на вилучення земель, що передбачено вимогами ст. 149 ЗК України. Відповідно до інформації відділу Держземагентства Дергачівського району нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,5365 га (кадастровий номер 6322057602:00:000:0147) на момент її вибуття з власності держави складала 249 279,00 грн., що відображено у спірному Договорі оренди.

Як вже частково зазначалось вище, відмовляючи в позові місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором було пропущено строк позовної давності про застосування наслідків спливу якої було заявлено Радою та Департаментом.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги прокурора обґрунтованими, а мотиви їх заявлення такими, що підтверджуються матеріалами справи і з вказівкою на необхідність попереднього з'ясування наявності порушеного права погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для відмови в позові за спливом строку позовної давності.

За результатами перегляду справи в касаційному порядку, з урахуванням роз'яснень пленуму Вищого господарського суду України, викладених у п. 12 постанови 17.05.2011 № 7, колегія суддів Вищого господарського суду України повністю погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України).

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що спірна земельна ділянка є не комунальною, а державною землею Курязької виховної колонії, яка віднесена до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

За приписами статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Таким чином, оскаржуване рішення Ради №19/15 від 20.05.2004 р. є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства, без належного погодження із землекористувачем.

Між тим, як вірно наголошено судами попередніх інстанцій своїми рішеннями Рада фактично вилучила з постійного користування Курязької виховної колонії землі площею 2,5365 га (кадастровий номер 6322057602:00:000:0147) без згоди належного землекористувача.

Окрім того, в силу вимог частини першої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що документація із землеустрою та спірне рішення Ради № 63 від 13.12.2007 не передбачали зміни цільового призначення земельної ділянки із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення на землі для житлової та громадської забудови. При цьому, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 25.02.2015 № 13094 сам проект землеустрою земельної ділянки Товариства для будівництва дев'ятиповерхових будинків в с. Подвірки по вул. Макаренка Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області не відповідав вимогам чинного на момент його затвердження законодавства у сфері землеустрою. Зокрема, його було затверджено ще до проходження державної експертизи землевпорядної документації, в порушення вимог ч. 6 ст. 123 ЗК України та п. 11 Порядку розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 № 677.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 21 ЦК України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними рішень Ради від 13.12.2007 № 63 та від 15.11.2012 № 19 є правомірними, обґрунтованими та належним чином доведеними.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним укладеного між Радою та Товариством Договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 203 ЦК України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Абзацом першим пункту 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Враховуючи вищевстановлені факти невідповідності рішень Ради Ради від 13.12.2007 № 63 та від 15.11.2012 № 19 приписам законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора і в частині визнання недійсним укладеного на їх підставі спірного Договору оренди.

З огляду на доведеність основних позовних вимог щодо визнання недійсним Договору оренди, який слугував підставою отримання цієї земельної ділянки Товариством, правомірною також є і похідна позовна вимога щодо зобов'язання Товариства її звільнити та повернути у первісному Курязькій виховній колонії.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Радою та Департаментом були заявлені клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності за позовними вимогами прокурора.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до положень статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 29 ГПК України, у відповідності до якої, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14 та від 23.12.2014 у справі № 916/2414/13 та ін.

При цьому, норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як було з'ясовано судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи, спірна земельна ділянка розташована безпосередньо перед входом до Курязькької виховної колонії і листом від 11.03.2009 № 11/0-718 її начальником Товариству надавалось погодження на підключення від підстанції колонії новозбудованих на цій земельній ділянці трьох 10-ти поверхових будинків. Дані обставини у своїй сукупності свідчать про обізнаність з можливим порушенням її прав як землекористувача спірною земельною ділянкою, на якій тривалий час здійснювалось будівництво багатоповерхових житлових будівель.

Колегія судді Вищого господарського суду України погоджується з таким висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правомірними та належним чином обґрунтованим.

Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі в цій частині колегія суддів вважає непереконливими та такими що не доводять протилежного.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог прокурора з підстав пропуску ним строків позовної давності, про наслідки застосування якої було заявлено Радою та Департаментом.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги заступника прокурора Харківської області не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 922/1969/15 Господарського суду Харківської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя О.М. Сибіга

Суддя А.Г. Полянський