ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 914/3916/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів:Коробенка Г.П. (доповідач), Божок В.С., Кравчука Г.А.,розглянувши матеріали касаційної скарги Малого колективного підприємства "Магазин "Продукти"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2016у справі№914/3916/15 Господарського суду Львівської областіза позовомМалого колективного підприємства "Магазин "Продукти"доТовариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробничої компанії "Львівхолод"простягнення заборгованості за участю представників:

позивача: Пелеха О.Р. (представник за дов. від 24.11.2015 б/н),

відповідача: Беня Т.Т. (представник за дов. від 31.05.2016 № 5857)

ВСТАНОВИВ:

Мале колективне підприємство "Магазин Продукти" (надалі - МКП "Магазин Продукти") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробничої компанії "Львівхолод" (далі - ТОВ ТВК "Львівхолод") про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 87211 грн. 72 коп., пені у розмірі 11800 грн. 81 коп. та інфляційних втрат в розмірі 4536 грн. 30 коп.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.12.2015 у справі №914/3916/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ТВК "Львівхолод" на користь МКП "Магазин Продукти" 1979,37 грн. - основного боргу з орендної плати, 416,75 грн. - пені, 590,17 грн. - інфляційних втрат та 44,79 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою МКП "Магазин Продукти" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржуваний судовий акт скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Зокрема, як зазначається скаржником, при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що орендна плата з врахуванням її індексації згідно з договором оренди мала б визначатись як орендна плата за перший місяць оренди, яка зафіксована в договорі помножена на індекс інфляції тільки за кожен поточний місяць. Така позиція суду апеляційної інстанції, як зазначає скаржник, не відповідає суті домовленості сторін в договорі оренди стосовно щомісячної індексації орендної плати, суперечить правовій природі інфляції, та загальноприйнятому порядку нарахування індексу інфляції на орендну плату.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2014 між МКП "Магазин Продукти" (орендодавець) та ТОВ ТВК "Львівхолод" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №1613, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, розташоване на першому поверсі та позначене у технічній документації під літ."А-5", загальною площею 294,3 кв.м. на вул. Стрийській, буд.103 в місті Дрогобичі - технічний паспорт та поверхневий план першого поверху є додаток №1 до даного договору.

Згідно положень п. 12.1. договору правовідносини сторін, що виникають за цим договором, не регулюються Законом України "Про оренду державного і комунального майна".

Предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 87211 грн. 72 коп., пені у розмірі 11800 грн. 81 коп. та інфляційних втрат в розмірі 4536 грн. 30 коп.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно п.п. 3.1.-3.3. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату. Щомісячна орендна плата становить 21573,00 грн., в т.ч. ПДВ. Орендна плата починаючи з другого місяця оренди коригується щомісяця на індекс інфляції за звітний місяць відповідно до Держкомстату України. Орендна плата сплачується в гривнях. Розмір орендної плати може переглядатись за згодою сторін, за умови зміни кон'юнктури ринку (спад чи ріст оренди комерційної нерухомості), але не більше одного разу на рік. Зміна розміру орендної плати проводиться шляхом внесення змін до цього договору, підписаних двома сторонами. Орендар сплачує орендну плату в строк до 10 числа місяця наступного за звітним шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі виставлених рахунків.

Права та обов'язки сторін договору передбачені розділом 4. Так, в п.4.3.2. договору зазначено, що орендар зобов'язаний у повному обсязі та своєчасно сплачувати орендну плату.

За невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 7.1. договору).

Пунктом 7.3. договору передбачено, що у випадку несплати орендарем орендної плати більш ніж 7 календарних днів від встановленого даним договором терміну, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний прострочений день.

На виконання умов договору оренди №1613 від 01.07.2014 позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури на оплату орендної плати.

Відповідач в період з 01.07.2014 по 31.10.2015 перерахував на рахунок позивача 332207,97 грн. орендної плати згідно договору № 1613 від 01.07.2014.

22.06.2015 позивач надіслав відповідачу претензію за № 1906 про сплату заборгованості за договором оренди № 1613 від 01.07.2014, в якій вимагав перерахувати на його рахунок заборгованість з орендної плати станом на 19.06.2015 в сумі 37186,14 грн., виходячи з власного розрахунку загальної суми орендної плати за період з 01.07.2014 по 30.09.2015, яка становить 419419,69 грн., на що відповідач відповів відмовою з посиланням на п. 3.2 договору оренди.

Як встановлено судом, враховуючи умови договору щодо розміру орендної плати, а саме п.3.1.-3.3., загальна сума нарахувань орендних платежів за період з 01.07.2014 по 30.09.2015 повинна складати 334 187,34 грн..

Враховуючи те, що відповідачем за період з 01.07.2014 по 30.09.2015 було перераховано на рахунок позивача 332207,97 грн., та в матеріалах справи відсутні докази про виконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення № 1613 від 01.07.2014 в повному обсязі, господарський суд попередніх інстанцій дійшов правильного висновку, що борг відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за спірний період становить 1979,37 грн..

При цьому, доводи позивача про необхідність застосування в даному спорі Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу від 4 жовтня 1995 р. № 786, судом правомірно визнані необґрунтованими, оскільки в пунктах 3.1-3.3 договору оренди нежитлового приміщення № 1613 від 01.07.2014 сторони узгодили інший спосіб визначення розміру орендної плати за користування об'єктом оренди, ніж передбачено названою Методикою. Крім того, правовідносини сторін, що виникають за цим договором, не регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (п.12.1 договору оренди). Отже, й положення Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу не поширюються на спірні правовідносини.

Також, враховуючи положення ст.ст. 611, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", умови договору та проведений судом перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та пені, колегія погоджується з висновком суду попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача 590,17 грн. інфляційних втрат та пені в розмірі 416,75 грн..

Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 у справі № 914/3916/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г. П. Коробенко

Судді: В.С. Божок

Г.А. Кравчук