Постанова ВГСУ від 01.06.2016 року у справі №913/1236/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 913/1236/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2016 року у справі № 913/1236/15 Господарського суду Луганської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", Луганська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання", м. Луганськ, про стягнення 4 226 039,83 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Дегтярьов Ю.В. (дов. № 101 від 30.05.16);

- Колупаєва В.А. (дов. № 21 від 04.01.16),

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року позивач ПАТ "Державний ощадний банк України", в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", пред'явив у господарському суді позов до відповідача ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення 4 226 039,83 грн.

Вказував, що 31.07.13 між АТ "Ощадбанк" (виконавцем) та ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" (клієнтом) був укладений договір № У-478-13/569 на приймання платежів від фізичних осіб (населення) за спожиту електричну енергію, згідно якого виконавець зобов'язався через свої установи, що розташовані на території Луганської області, здійснювати приймання платежів від фізичних осіб (населення) за спожиту електричну енергію, за не обліковану електроенергію та у рахунок погашення заборгованості згідно з договором про реструктуризацію, а клієнт - сплачувати банку комісійну винагороду.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині сплати комісійної винагороди за період з лютого 2014 року по червень 2015 року, позивач просив стягнути з відповідача 2 739 891,23 грн. боргу, 1 850,59 грн. пені, 1 377 847,21 грн. інфляційних втрат та 106 450,80 грн. 3 % річних, а всього - 4 226 039,83 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 25 лютого 2016 року (суддя Вінніков С.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2016 року (колегія суддів у складі: Бойченка К.І. - головуючого, Стойка О.В., Чернота Л.Ф.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" на користь ПАТ "Державний ощадний банк України", в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", 2 739 891,23 грн. боргу, 1 850,59 грн. пені, 1 377 847,21 грн. інфляційних втрат та 106 423,85 грн. 3 % річних.

В решті вимог відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем господарського зобов'язання в частині сплати комісійної винагороди банку, що є підставою до покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, з врахуванням правильного розрахунку останніх.

У касаційній скарзі ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання", посилаючись на неповне встановлення судами попередніх інстанцій дійсних обставин справи та порушення приписів ст. 903 ЦК України, ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 43, 84 ГПК України, просить частково скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення комісійної винагороди за лютий-травень 2014 року.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31.07.13 між АТ "Ощадбанк" (виконавцем) та ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" (клієнтом) був укладений договір № У-478-13/569 на приймання платежів від фізичних осіб (населення) за спожиту електричну енергію, згідно якого виконавець зобов'язався через свої установи, що розташовані на території Луганської області, здійснювати приймання платежів від фізичних осіб (населення) за спожиту електричну енергію, за не обліковану електроенергію та у рахунок погашення заборгованості згідно з договором про реструктуризацію, а клієнт - сплачувати банку комісійну винагороду.

Згідно з п. 3.1 договору клієнт сплачує банку комісійну винагороду за послуги в розмірі 1,95 % від загальної суми прийнятих платежів. Сплата комісійної винагороди здійснюється шляхом перерахування клієнтом грошових коштів банку у наступному порядку:

- авансовий платіж - до 25 числа розрахункового місяця в розмірі 80 % суми комісійної винагороди за попередній місяць;

- кінцевий розрахунок до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підставою для розрахунків за договором є акти про надані послуги, складені за формою наведеною у додатку № 7 до договору, які підписуються уповноваженими представниками та скріплюються їх печатками. Акт про надані послуги складається на підставі зведеного акта перерахованих платежів, складеного за формою наведеною у додатку № 6 до договору (п 3.2. договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснював приймання платежів від населення за період з лютого 2014 року по червень 2015 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про надані послуги за вказаний період, зведеними актами звірки перерахованих платежів за електроенергію та сум комісійної винагороди, актами звірки перерахованих платежів за електроенергію та сум комісійної винагороди, підписаними сторонами.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Проте, відповідач платіжними дорученнями № 10558 від 28.04.15 на суму 32 500 грн., № 12559 від 29.05.15 на суму 60 286,65 грн., № 14933 від 25.06.15 на суму 67 508,75 грн. лише частково сплатив комісійну винагороду банку, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 2 739 891,23 грн.

Встановивши порушення відповідачем строків сплати комісійної винагороди банку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про покладення на відповідача обов'язку по сплаті боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, які є складовою частиною боргу, з врахуванням правильного розрахунку останніх.

Крім того, п. 4.5 договору визначено, що клієнт відповідає за несвоєчасність перерахування грошових коштів (комісійної винагороди) в термін, вказаний пунктом 3.1 цього договору. За несвоєчасне перерахування коштів клієнт сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочки.

Положеннями ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Позивачем за порушення відповідачем грошового зобов'язання здійснено нарахування пені за різні періоди з 26.11.14 по 26.11.15, в межах встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, строку на суму 1 850,59 грн., яка обґрунтовано задоволена до стягнення попередніми судовими інстанціями.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про те, що у платіжних дорученнях від 28.04.15, від 29.05.15 та від 25.06.15 допущено технічну помилку у графі призначення платежу, тому їх слід вважати комісійною винагородою за січень, лютий та березень 2015 року відповідно, про що 26.01.16 позивачу було направлено відповідний лист, не заслуговують на увагу суду, оскільки вказаний лист був направлений позивачу відповідачем лише після звернення до суду з даним позовом, а згідно п. 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.04, відповідальність за правильність заповнення реквізитів в платіжному дорученні несе сам платник, який оформив платіжне доручення.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -