ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 910/31815/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 19.02.2016 Київського апеляційного господарського суду 07.04.2016у справі Господарського суду№ 910/31815/15 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр"доПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"простягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Корзаченко В.М.;- відповідачаНекрасов Д.А.;ВСТАНОВИВ:

17.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення заборгованості у розмірі 2 349 839, 82 грн., 3% річних у розмірі 321 221, 02 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 867 273, 38 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 у справі № 910/31815/15 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.), стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр" заборгованість у розмірі 2 349 839, 82 грн., 3% річних у розмірі 173 736, 50 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 795 474, 74 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 у справі № 910/31815/15 в частині задоволених позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 у справі № 910/31815/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 09.06.2011 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр" (постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 110601849 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався у 2011-2012 роках поставити покупцеві товари - плити, листи, плівку, фольгу та стрічки з пластмас без підкладки та без з'єднання з іншими матеріалами (стрічка та обгортка ізоляційна без підклею чого шару (типу ПВХ) для захисту підземних трубопроводів від корозії), зазначені у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" реорганізована в Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", яке згідно із п. 1.2 статуту товариства є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна".

Ціна цього договору, відповідно до п. 3.1 договору, становить 7 405 094,17 грн. в т.ч. ПДВ - 1 234 182,36 грн.

За умовами п. 3.3. договору ціна за одиницю товару, з урахуванням умов поставки, зазначена у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору.

25 квітня 2012 року та 27 грудня 2012 року між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 09 червня 2011 року № 110601849, згідно із якими строк поставки товарів було продовжено спочатку до 31 грудня 2012 року, а потім до 31 грудня 2013 року.

У період дії договору з 18.07.2011 по 22.05.2013 постачальник передав, а покупець прийняв Товар на загальну суму 7 405 094,13 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін наступними видатковими накладними: № 120/2 від 18.07.2011 на суму 321 355,66 грн., № 121 від 22.07.2011 на суму 584 309,20 грн., № 122 від 22.07.2011 на суму 184 870,85 грн., № 123 від 05.08.2011 на суму 597 888,02 грн., № 125 від 12.09.2011 на суму 263 586,64 грн., № 126 від 19.09.2011 на суму 320 296,02 грн., № 127 від 27.09.2011 на суму 622 312,63 грн., № 133 від 16,12.2011 на суму 657 226,87 грн., № 134 від 23.12.2011 на суму 61 623,32 грн., № 135 від 27.03.2012 на суму 353 860,76 грн., № 136 від 04.05.2012 року на суму 353 097,42 грн., № 137 від 24.05.2012 на суму 224 233,72 грн., № 138 від 01.06.2012 на суму 163 849,01 грн., № 139 від 20.06.2012 на суму 415 622,03 грн., № 140 від 16.07.2012 на суму 62 876,78 грн., № 141 від 20.07.2012 на суму 87 817,69 грн., № 142 від 27.07.2012 на суму 101 327,18 грн., № 143 від 01.08.2012 на суму 208 82736 грн., № 144 від 17.08.2012 на суму 175 274,65 грн., № 145 від 21.08.2012 на суму 198 623,74 грн., № 146 від 28.08.2012 на суму 114 413,28 грн., № 147 від 11.09.2012 на суму 145 101,50 грн., № 148 від 20.09.2012 на суму 346 838,53 грн., № 149 від 23.10.2012 на суму 308 355,48 грн., № 150 від 22.05.2013 на суму 531 505,79 грн.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем товару по факту поставки (за кожну партію поставленого товару) протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів. Постачальник надає товар покупцю із рахунком-фактурою. Розрахунки здійснюються у безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень. При цьому, до рахунку-фактури на кожну партію товарів постачальником додаються оригінали видаткової та податкової накладних, що було повністю витримано постачальником.

Покупцем на виконання умов договору було перераховано на рахунок постачальника грошові кошти у розмірі 5 055 254,31 грн., у зв'язку з чим на момент подання позову у покупця утворилась заборгованість перед постачальником у розмірі 2 349 839,82 грн.

Спір, що виник між сторонами, стосується неналежного виконання відповідачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти № 110601849 від 09.06.2011 в частині здійснення ним обов'язку щодо оплати товару на умовах даного договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відповідача наявна прострочена заборгованість з оплати поставленого позивачем товару у розмірі 2 349 839,82 грн.; позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 321 221,02 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 867 273,38 грн. - 17.12.2015, відтак трирічний строк позовної давності в межах якого може бути стягнуто три відсотки річних та інфляційні нарахування розпочинається з 17.12.2012.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", заявляючи про застосування позовної давності, звертало увагу судів першої та апеляційної інстанцій на те, що з урахуванням п. п. 4.1, 4.2 договору позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 139 від 20.06.2012 спливла 06.08.15, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 140 від 16.07.2012 спливла 31.08.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 141 від 20.07.2012 спливла 04.09.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 142 від 27.07.2012 спливла 11.09.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 143 від 01.08.2012 спливла 17.09.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 144 від 17.08.2012 спливла 02.10.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 145 від 21.08.2012 спливла 08.10.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 146 від 28.08.2012 спливла 15.10.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 147 від 11.09.2012 спливла 29.10.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 148 від 20.09.2012 спливла 05.11.2015, позовна давність з виконання обов'язку за видатковою накладною № 149 від 23.10.2012 спливла 10.12.2015, в той час як з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр" звернулося 17.12.2015.

Суди попередніх інстанцій відхиляючи наведені доводи відповідача зазначили, що перебіг позовної давності переривався відповідно до ст. 264 ЦК України, оскільки остання оплата відповідачем за договором була здійснена 07.05.2014.

Однак, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із даним висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем (п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу(п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звертаючись із позовною заявою в розрахунку доданому до позовної заяви зазначив, що за видатковими накладними № 140 від 16.07.2012, № 141 від 20.07.2012, № 142 від 27.07.2012, № 143 від 01.08.2012, № 144 від 17.08.2012, № 145 від 21.08.2012, № 146 від 28.08.2012, № 147 від 11.09.2012, № 148 від 20.09.2012, № 149 від 23.10.2012 оплата відповідачем не здійснювалась.

Крім того, як встановлено судами та вбачається із матеріалів справи, зокрема, із банківської виписки (т. 1 а. с. 167), оплата здійснена відповідачем 07.05.2014 без посилання на видаткові накладні щодо яких відповідач заявив про застосування позовної давності.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про переривання перебігу позовної давності на підставі ст. 264 ЦК України щодо виконання обов'язку зі сплати вартості товару за всіма видатковими накладними.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із висновком судів попередніх інстанцій про те, що трирічний строк позовної давності в межах якого може бути стягнуто три відсотки річних та інфляційні нарахування розпочинається з 17.12.2012, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Як роз'яснено в п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Враховуючи наведене, від встановлення судами попередніх інстанцій початкового моменту перебігу позовної давності щодо кожного з строків виконання окремих зобов'язань за видатковими накладними залежить й момент спливу позовної давності за вимогою про сплату процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України. Наведене в свою чергу свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що трирічний строк позовної давності в межах якого може бути стягнуто три відсотки річних та інфляційні нарахування розпочинається з 17.12.2012.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 у справі № 910/31815/15.

Справу № 910/31815/15 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ