ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 910/268/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.04.16у справі №910/268/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ"до1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області 2.Міністерства інфраструктури Українитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів1.Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" 2.Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"провизнання договору оренди державного нерухомого майна продовженим

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Гурава А.А. - за дов. від 04.01.16;

Хілова І.М. - за дов. від 04.01.16;

від відповідача 1: Качуровський В.В. - за дов. від 16.02.16;

від відповідача 2: Сьомочкіна О.С. - за дов. від 25.04.16;

від третьої особи-1: Абб О.В. - за дов. від 21.04.16;

від третьої особи-2: Сороконуд І.В. - за дов. від 28.04.16.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.04.16 розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.16 призначено на 26.05.16.

Ухвалою суду від 26.05.16 задоволено клопотання скаржника і продовжено строк розгляду касаційної скарги на п'ятнадцять днів. У судовому засіданні 26.05.16 оголошено перерву до 01.06.16.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" у січні 2015 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та Міністерства інфраструктури України про: 1) визнання продовженим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" від 01.03.10 №РОФ-864, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін, внесених договорами від 20.09.11 №1 та від 24.04.13 №2; 2) зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївської області укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" додатковий договір про продовження на той самий строк і на тих самих умовах спірного договору оренди державного нерухомого майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, а у Регіонального відділення Фонду державного майна по Миколаївській області відсутні підстави передбачені, зокрема, частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" для відмови у продовженні дії договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 777 Цивільного кодексу України і статей 188, 285 Господарського кодексу України

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.16 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області - Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт".

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.16, ухваленим суддею Сіваковою В.В., позов задоволено. Суд визнав, що передбачені законодавством правові підстави для відмови у продовжені дії договору відсутні. Відтак суд зобов'язав Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївської області укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" додатковий договір про продовження на той самий строк і на тих самих умовах спірного договору оренди, оскільки саме такий порядок передбачили сторони у пункті 10.4 спірного правочину. Суд керувався приписами статті 285 Господарського кодексу України, статті 777 Цивільного кодексу України, статті 9, частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.16 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Майданевич А.Г. - головуючий, Лобань О.І, Федорчук Р.В, постановою від 11.04.16, перевірене рішення у справі скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові. Суд керуючись приписами статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" виходив з того, що оскільки орендодавець заперечував щодо поновлення договору на новий строк, то спірний договір є припиненим після закінчення строку його дії. Поряд з цим конкурс на оренду спірного майна не проводився, відтак не відбулось і порушення переважного права орендаря на укладення договору оренди. Судом зазначено, що такий договір оренди укладається з дотриманням приписів статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник вважає висновок апеляційного суду таким, що не відповідає приписам частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 10.4 спірного договору, оскільки судом не дана належна правова оцінка даті та змісту протоколу Міністерства інфраструктури України від 23.12.15. Відтак з посиланням на статтю 285 Господарського кодексу України, статтю 777 Цивільного кодексу України скаржник вважає, що апеляційна інстанція дійшла помилкового висновку про відмову у позові, оскільки у даному випадку Міністерство не заперечувало проти продовження дії договору у цілому, а заперечувало проти продовження договору на новий тривалий термін, а саме зміни строку з 10 на 15 років. Вважає скаржник помилковим посилання суду на приписи статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки у даному спорі мова йде не про укладання нового, а про продовження строку дії вже існуючого договору, умови якого позивачем виконувались належним чином.

Скаржником також долучені копії документів, на які представники Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" посилалися надаючи пояснення по суті касаційних вимог у судовому засіданні 26.05.16 та додаткові пояснення у яких скаржник наголошує, що: має переважне право на пролонгацію договору; у даному спорі не слід урахувати умови пункту 10.4 спірного договору, оскільки його зміст суперечить приписам статті 777 Цивільного кодексу України; Міністерство шляхом мовчазної згоди не заперечувало проти пролонгації договору оренди; державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" не мало залучатись до участі у справі у якості третьої особи, оскільки даний спір не стосується прав або інтересів цього Підприємства.

Від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області отримано відзив на касаційну скаргу у яких останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області вважає, що апеляційна інстанція правомірно застосувала при розгляді даного спору приписи чинного законодавства і вірно установила усі обставини спору.

Від Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" отримані письмові пояснення в яких Підприємство вказує на дотримання орендарем умов спірного договору.

Від Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" судом також отримано відзив на касаційну скаргу у якому це Підприємство просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Міністерства інфраструктури України отримані заперечення на касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предметом даного позову є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" визнати продовженим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" від 01.03.10 №РОФ-864, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін, внесених договорами від 20.09.11 № 1 та від 24.04.13 № 2; зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївської області укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" додатковий договір про продовження на той самий строк і на тих самих умовах спірного договору оренди. Підставою позову визначено переважне право Товариства на укладення договору оренди на новий строк і недотримання відповідачем умов пункту 10.4 спірного правочину щодо автоматичного продовження договору з укладанням про це додаткової угоди та приписи статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 777 Цивільного кодексу України і статті 285 Господарського кодексу України.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи установлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області - орендодавець, і товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" - орендар, 01.03.10 укладено договір оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" №РОФ-864. Керуючись пунктами 1.1., 1.2. договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - відкриті складські площі ІІІ, ІV, V загальною площею 13951 кв. м., розташовані у місті Миколаїв і перебувають на балансі державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт". Майно за актом передано в оренду з метою використання за функціональним призначенням при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт. Пунктом 10.1. договору сторони погодили його укладення строком на 2 роки 11 місяців, тобто з 01.03.10 до 31.01.13 включно. Договором від 24.04.13 №2 сторонами внесено зміни до пункту 10.1. спірного правочину і визначено строк дії договору до 31.12.15 включно. Також сторони погодили внести зміни і викласти пункт 10.4. договору оренди в такій редакції: у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, із урахуванням змін у законодавстві, які діють на дату продовження цього договору. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору. Продовження терміну дії договору відбувається за умови відсутності заперечень органу управління об'єктом оренди, згідно з частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". На підставі наведених умов договору орендар скерував на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області лист від 28.12.15 №1050 (а.с. 27-29 т.1) щодо продовження дії договору, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, оформивши зазначені дії відповідним додатковим договором. Орендодавець заперечив щодо продовження дії спірного правочину, зокрема, листом від 29.12.15 №14-11-02617 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області повідомило орендаря про припинення дії договору оренди після закінчення строку його дії, у зв'язку з непогодженням продовження договору оренди уповноваженого органу управління - Міністерства інфраструктури України, та вказав, що державне нерухоме майно необхідно повернути за актом приймання-передачі. Листом від 04.01.16 №07/02 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області повідомило позивача про припинення дії договору оренди №РОФ-864 у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено та про заперечення щодо подальшого використання об'єкта оренди. Таким чином судом апеляційної інстанції установлено, що в даному випадку уповноважений орган управління об'єктом оренди - Міністерство інфраструктури не погодив продовження терміну дії договору оренди та орендодавець - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області заявив про припинення дії вищевказаного договору оренди. Порядок продовження договору унормовано статтями 284 Господарського кодексу України та 777 Цивільного кодексу України. За приписами обох названих статей орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди за відсутності заперечень з боку орендодавця. З таких правових позицій, з урахуванням заперечень орендодавця щодо пролонгації договору, виходив суд апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваної постанови. Отже, апеляційний господарський суд законно відмовив у позові в частині вимог про визнання продовженим на той самий строк і на тих самих умовах спірного договору оренди, а відтак і у частині вимог про зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївської області укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" додатковий договір про продовження спірного правочину.

Скаржник вважає такі висновки апеляційного суду незаконними через невірне застосування частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" та пункту 10.4 спірного договору за відсутності установленого апеляційною інстанцією наміру орендодавця використовувати спірне нерухоме майно для власних потреб. Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" убачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і упродовж місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. За наслідками розгляду такого предмета спору, як визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), Господарські суди відмовляють у позові, оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом, зокрема приписами статті 20 Господарського кодексу України, статті 15, частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. Поряд з цим, статтею 285 Господарського кодексу України, статтею 777 Цивільного кодексу України, частиною третьою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано наявність у орендаря передбаченого переважного права, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий строк, якому відповідає обов'язок орендодавця щодо укладення такого договору, і підстави для обов'язкового укладення відповідного договору оренди згідно із законом за наявності обставин, зазначених у відповідних законодавчих приписах. Отже, вирішуючи спори про зобов'язання орендодавця укласти договір, господарські суди з'ясовують наявність у орендаря переважного права на укладення договору оренди на новий строк з урахуванням наявності чи відсутності обставин, з якими закон пов'язує виникнення такого права, а також вчинення кожним з учасників спірних правовідносин певних дій на виконання вимог закону. Відтак, посилання скаржника на приписи частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки ця стаття і пункт 10.4 спірного договору оренди передбачає переважне право орендаря на укладання нового договору оренди, проте такий позов орендарем не заявлявся.

Покликання скаржника на порушення приписів частини 1 статті 285 Господарського кодексу України - орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди, також визнаються судом неспроможними. Стаття 285 Господарського кодексу України дійсно передбачає переважне право орендаря на продовження дії договору оренди, але метою встановлення переважного права наймача на укладення договору є створення конструкції в цивільному законодавстві, за допомогою якої наймач, як "слабка" сторона договору найму, матиме додаткові механізми, спрямовані на забезпечення стабільного користування тією чи іншою річчю. Суттю переважного права є укладення договору на новий строк, з встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Процедура реалізації переважного права розпочинається з направлення орендарем орендодавцю повідомлення, в якому має бути викладено бажання наймача реалізувати своє переважне право і укласти договір найму на новий строк. При реалізації переважного права наймача, умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленостей щодо умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється. Переважне право орендаря на продовження терміну оренди є одним із прав, яке прямо передбачене статтею 777 Цивільного кодексу України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Окрім того, наймач, який має намір скористатися таким переважним правом, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється. Переважне право на укладення договору оренди передбачене й частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якого після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Тому доводи про належне виконання умов спірного договору оренди і про переважне право орендаря на укладання договору оренди мають розглядатися у спорі про визнання договору укладеним, тому ці обставини у даному спорі не розглядаються. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Сторона сама обирає спосіб захисту свого права, у разі коли вважає, що його було порушено. При цьому за приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання скаржника на невідповідність пункту 10.4 договору приписам статті 777 Цивільного кодексу України визнаються судом необґрунтованими, оскільки названа стаття є диспозитивною, а тому на підставі положень статті 6 Цивільного кодексу України, учасники цивільних відносин не позбавлені права передбачити у договорі інші положення, аніж встановлені статтею 777 названого Кодексу чи доповнити правове регулювання. У даному випадку сторони пунктом 10.4 визначили, що саме упродовж місяця після закінчення терміну дії договору орендодавець вправі заперечити проти його продовження на новий строк. При цьому навіть за відсутності заперечень сторін і у такому випадку сторони підписують додаткову угоду про продовження строку договору. Судами обох інстанцій установлено, що орендодавець скористався своїм правом та належним чином і у передбачений умовами договору період відмовив орендареві у продовженні дії спірного правочину. Відтак і посилання скаржника на те, що у даному випадку мала місце мовчазна згода Міністерства інфраструктури України на продовження дії спірного договору оренди визнаються судом неспроможними. Доводи про залучення до участі у справі третьої особи - державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи. Виходячи з того, що суд апеляційної інстанції, установив усі обставини справи, які входять до предмета доказування при вирішенні даної категорії спору, висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення даного позову визнається правомірним. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не убачається. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.16 у справі №910/268/16 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

О.Поляк