ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 910/19803/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 20.10.2015 Київського апеляційного господарського суду 29.03.2016у справі Господарського суду№ 910/19803/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доЖитлово-будівельного кооперативу "Хімік-19"простягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Касянчук Л.М.;

- відповідача Бузань Ю.І.;ВСТАНОВИВ:

31.07.2015 Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-19" про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 58 424, 26 грн. (з яких заборгованість за послуги надані за кодом 2-989 складає 9 281, 21 грн., за послуги надані за кодом 2-50989 складає 49 143, 05 грн.), 3% річних у розмірі 1 234, 21 грн., інфляційних втрат у розмірі 5 949, 38 грн., пені у розмірі 610, 72 грн. та штрафу у розмірі 5 842, 43 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/19803/15 (суддя Селівон А.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/19803/15 (колегія суддів у складі: Суховий В.Г. - головуючий суддя, судді Жук Г.А., Мальченко А.О.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/19803/15; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто із Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-19" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 9 281, 21 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 057, 44 грн., 3% річних у розмірі 194, 77 грн. та пеню у розмірі 89, 13 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/19803/15, скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/19803/15 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Житлово-будівельний кооператив "Хімік-19" надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/19803/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 21.01.2003 між позивачем та відповідачем було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 01643/4-02.

Згідно із п. 1 договору № 01643/4-02 за договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги відповідно до умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994.

Наказ Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, у суму заборгованості із водопостачання та водовідведення позивачем включено як вартість послуг наданих за кодом 2-989 (питна вода та стоки) так і вартість послуг наданих за кодом 2-50989 (вартість води, яка використовується для виготовлення гарячої води (підігріву) та стоки).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтями 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Згідно із п. п. 3.1, 5.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року та зареєстрованих Мінюстом 07.10.2008 року (далі - Правила користування № 190) розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Відповідно до п. 3.7 Правила користування № 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

За приписами ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та пп. 5 п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного перегляду, встановивши, що суд першої інстанції дійшовши висновку про наявність переплати відповідачем за послуги з холодного водопостачання та водовідведення виходив з того, що судом першої інстанції сумарно підраховано сплачені мешканцями кошти за період з 01.07.2012 по 30.06.2014, в той час як позивачем заявлено до стягнення заборгованість за послуги з холодного водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2013 по 30.06.2014, тобто судом першої інстанції враховано період, за який позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за послуги з холодного водопостачання та водовідведення не заявлялись, та судом двічі обраховано сплату за період з 01.06.2013 по 30.06.2014; з огляду на те, що наявність заборгованості за надані позивачем послуги з холодного водопостачання та водовідведення за кодом 2-989 за період з 01.06.2013 по 30.06.2014 в розмірі 9 281,21 грн. підтверджується наявними матеріалами справи, та відповідачем не спростовано; та беручи до уваги те, що з розгорнутого розрахунку позивача вбачається, що зазначені відповідачем платежі були позивачем зараховані на погашення боргу за попередній період; відтак суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги надані за кодом 2-989 (питна вода та стоки) у розмірі 9 281,21 грн.

Разом з тим, пунктом 3.13 Правил користування № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

За п. 2.1 Правил користування № 190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що між сторонами спору договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, відсутні; укладений сторонами договір № 01643/4-02 не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів та на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають; з огляду на те, що позивачем, в порушення вимог ст. ст. 32-34 ГПК України, не доведено обсягів приймання від відповідача стоків гарячої води; суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів та стічних вод гарячої води.

Разом з тим, частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.1 договору визначено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 % від несплаченої суми.

Відповідно до п. 4.2 за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Також, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку нарахованих на суму боргу пені, 3% річних та інфляційних витрат, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача наступних сум: 1 057, 44 грн. - інфляційних втрат, 194, 77 грн. - 3% річних та 89, 13 грн. - пені у розмірі.

Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення штрафу на підставі п. 4.1 договору за недоведеністю позивачем безпідставної відмови від оплати наданих послуг, оскільки даний висновок судом зроблено буз урахування ст. ст. 610-612, 614 ЦК України, якими передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають частковому скасуванню, а саме в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 5 842, 43 грн.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/19803/15 в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 5 842, 43 грн. та в цій частині передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/19803/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ