ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 910/1404/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Гольцової Л.А., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ОЙЛ ГРУП"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.01.2016у справі№910/1404/15-г господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ОЙЛ ГРУП"доПублічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ"третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача Мале приватне підприємство "ВК імпекс"провизнання поруки припиненою в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Григор'єва Н.В.; - відповідача Гуцул А.Д.; - третьої особи повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі №910/1404/15-г (суддя Демидов В.О.) задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ОЙЛ ГРУП" (надалі позивач/ТОВ "ВЕСТ ОЙЛ ГРУП") до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (надалі відповідач/банк/скаржник), третя особа у справі - Мале приватне підприємство "ВК імпекс" про визнання поруки припиненою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 (судді Баранець О.М., Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.) рішення господарського суду м. Києва скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати і залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 08.10.2015 у даній справі.

30.05.2016 через канцелярію Вищого господарського суду України представником позивача були подані доповнення до касаційної скарги, в яких скаржник підтримує доводи касаційної скарги.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання припиненою поруки за договором поруки №1-0099/13/38-Р від 29.03.2013 з наступними змінами, укладеного між ТОВ "Вест Ойл Груп" та ПАТ "Форум", з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 1 -0021/13/30-KL від 29.03.2013, укладеним між ПАТ "Форум" та МПП "ВК Імпекс".

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що враховуючи невстановлення у договорі поруки строку дії поруки, а також настання 31.12.2013 кінцевого строку погашення МПП "ВК Імпекс" кредиту за вказаним кредитним договором, вимога відповідача про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором та договором поруки від 19.11.2014, направлена поза межами шестимісячного строку, встановленого у ч. 4 ст. 559 ЦК України, що свідчить про припинення поруки за договором поруки № 1-0099/13/38-Р. Крім того, позивач зазначив, що внаслідок укладення між відповідачем та третьою особою у справі додаткових договорів до кредитного договору № 1 -0021/13/30-KL від 29.03.2013, збільшився обсяг відповідальності позивача як поручителя за договором поруки № 1-0099/13/38-Р, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України також є підставою для припинення поруки за вказаним договором поруки.

Під час здійснення первісного розгляду даної справи, господарським судом міста Києва, з яким погодився Київський апеляційний господарський суд, вказаний позов був задоволений.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015 рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами нового розгляду даної справи, господарським судом першої інстанції позов був задоволений, оскільки суд повністю погодився із доводами позивача, викладеними в обґрунтування підстав позову.

Апеляційний господарський суд не погодився із рішенням місцевого господарського суду про задоволення позову, з підстав недоведення позивачем підстав позову про наявність обставин, визначених у ч.ч. 1 та 9 ст. 559 ЦК України, для припинення поруки за договором поруки №1-0099/13/38-Р, укладеним між позивачем та відповідачем, з урахуванням змін, внесених до нього договором №2 про внесення змін до кредитного договору, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (ст. 554 ЦК України)

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, і кредитором боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України від 23.12.2014 у справі №916/101/14, від 24.06.2015 у справі 6-701цс15).

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою.

На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-160цс13).

Таким чином, для застосування наслідків ч. 1 ст. 559 ЦК України необхідно чітко встановити: чи зміни основного зобов'язання у зв'язку з укладенням договору про внесення змін № 2 від 27.12.2013 призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя чи ні.

Для з'ясування відповідальності поручителя потрібно провести порівняльний аналіз обсягу відповідальності, який було покладено на поручителя у зв'язку з укладенням банком та позичальником договору №1 до кредитного договору і згоду на укладення якого було надано поручителем, про що свідчить договір №1 про внесення змін до договору поруки та який обсяг відповідальності сторони визначили під час укладення договору про внесення змін № 2 до кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з умовами кредитного договору в редакції додаткового договору № 1, максимальна заборгованість позичальника за цим договором не може перевищувати кредитний ліміт в сумі 18 000 000,00 доларів США, та складається з субліміту 1 в розмірі 1 000 000,00 доларів США та субліміту 2 в розмірі 17 000 000,00 доларів США з кінцевим строком повернення 23.05.2013, а при настанні відкладальних обставин, визначених у цьому договорі, кінцевий термін повернення кредиту може відстрочуватися до 31.12.2019. Відповідно, графіки погашення заборгованості, а також відкладальні обставини, що впливають на кінцевий термін повернення остаточної суми заборгованості, встановлювалися саме з узгодженої сторонами кредитної лінії у сумі 18 000 000,00 доларів США.

Як встановив суд апеляційної інстанції, між банком та поручителем (відповідачем) 23.05.2013 був укладений договір про внесення змін №1 до договору поруки, в якому сторони погодили обсяг відповідальності поручителя у розмірі 18 000 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 31.12.2019 або протягом іншого строку/в інший термін дострокового погашення кредиту у випадках, передбачених кредитним договором.

В той же час, як встановив апеляційний господарський суд, та вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою №2 до кредитного договору, її сторони - банк та позичальник, не збільшували обсяг основного зобов'язання, а засвідчили, що кредитним договором встановлено кредитний ліміт в сумі 18 000 000,00 доларів США (що співпадає з розміром кредитного ліміту, встановленого у договорі №1 про внесення змін до кредитного договору та у договорі №1 про внесення змін до договору поруки); крім того, додатковою угодою №2 до кредитного договору встановили (констатували факт), що на дату її укладення позичальнику було надано кредитні кошти в рамках субліміту 2 в розмірі 10 000 000,00 доларів США, заборгованість позичальника на дату укладення додаткової угоди №2 до кредитного договору становить в рамках субліміту 1 - 0, 00 доларів США, у зв'язку з ненаданням вибірок в рамках цього субліміту, в рамках субліміту 2 - 10 000 000,0 доларів США. До того ж, сторони узгодили графіки погашення кредитної заборгованості у розмірі 10 000 000,00 доларів США, та відкладальні обставини, які впливають на кінцевий строк погашення всієї заборгованості, виходячи з розміру наданих в рамках субліміту 2 грошових коштів. При цьому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, кінцевий термін повернення заборгованості при умові настанні всіх відкладальних обставин, які передбачені як в договорі №1 до кредитного договору, так і в договорі №2 до кредитного договору, є однаковим, а саме: 31.12.2019; такий же строк повернення грошових коштів встановлений і в договорі №1 про внесення змін до договору поруки, підписаним позивачем як поручителем, позаяк твердження позивача про збільшення основного зобов'язання та строків повернення кредитних коштів у зв'язку з укладенням додаткового договору №2 до кредитного договору є безпідставними.

Крім того, як вказувалося вище і що було встановлено судом апеляційної інстанції, договором №1 до кредитного договору було передбачено ряд відкладальних обставин, з настанням яких кінцевий строк (термін) повернення грошових коштів відтерміновувався б.

Так, як вбачається із додаткового договору №1 до кредитного договору та встановлено судом апеляційної, згідно з п.п. 1.4.2.1, 1.5.2.1.2 кредитного договору в редакції додаткового договору №1 у разі настання відкладальної обставини, що зазначена у п.п. 1.5.2.1.1.1-1.5.2.1.1.3 цього договору, кінцевий термін, до настання якого (включно) має бути повністю погашена заборгованість за кредитом, встановлюється 31.12.2014; позичальнику в період з 31.12.2013 до 31.12.2014 (включно) встановлюється графік погашення кредиту-2.

У випадку, якщо позичальник не здійснив погашення наданого в рамках субліміту-2 кредиту в строк до 30.06.2013 (включно) в сумі не менше 8352668,00 дол. США, що не вважається сторонами порушенням зобов'язань за цим договором, позичальник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту згідно із графіком погашення кредиту, наданого в межах субліміту-2, а саме протягом періоду з 23.05.2013 до 31.12.2013 встановлюється графік погашення кредиту-8, відповідно до якого позичальник зобов'язується до 30.08.2013 погасити заборгованість за кредитом по субліміту-2 в розмірі 104407,00 дол. США; у період з 31.08.2013 до 31.12.2013 погасити решту суми субліміту-2 в розмірі 16 895 593,00 дол. США (п.п. 1.5.2.2, 1.5.2.2.1 Кредитного договору в редакції Додаткового договору №1).

У пп. 1.5.2.2.1.1 кредитного договору в редакції додаткового договору №1 сторони передбачили відкладальну обставину-8 та дійшли згоди, що за умови належного погашення позичальником заборгованості за кредитом відповідно до графіку погашення кредиту-8 та належної сплати ним процентів і комісій згідно з умовами цього договору, кінцевий термін, до настання якого (включно) має бути погашена заборгованість за кредитом, переноситься на 31.12.2014, а залишок заборгованості за кредитом підлягає погашенню згідно з графіком погашення кредиту-9 (п. 1.5.2.2.2 цього договору).

Умова щодо погашення заборгованості за кредитом згідно з графіком погашення кредиту-9, що передбачений п. 1.5.2.2.2 цього договору, є відкладальною, і зобов'язання позичальника щодо погашення заборгованості згідно з п. 1.5.2.2.2 цього договору виникає виключно за умови належного (в повному обсязі і у встановлені строки/терміни, в порядку встановленому цим договором) виконання позичальником своїх платіжних зобов'язань за цим договором (п. 1.5.2.2.1.2 Кредитного договору в редакції Додаткового договору №1).

Згідно з графіком погашення кредиту - 9, позичальник до 31.03.2014 мав сплатити заборгованість за кредитом у розмірі 522 042,00 доларів США, до 30.06.2014 - 522 042,00 доларів США, до 30.09.2014 - 522 042,00 доларів США, а 31.12.2014 - 15 329 467,00 доларів США (п. 1.5.2.2.1.3 додаткового договору №1 до кредитного договору).

Водночас, згідно з додатковою угодою №2 до кредитного договору, враховуючи факт надання банком позичальнику грошових коштів у розмірі 10 000 000,00 доларів США (30.10.2013), банком та позичальником були також встановлені відкладальні обставини, з настанням яких, кінцевий строк повернення вказаних грошових коштів відтерміновувався б.

Так, як встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, у разі настання відкладальної обставини 1, як вона визначена згідно з п.п. 1.5.2.1.1.-1.5.2.1.3 цього договору, позичальнику на період з 01.01.2014 по 31.12.2014 (включно) встановлюється графік погашення кредиту -2.

Відповідно до п. 1.5.2.1.1. відкладальною обставиною 1 є належна сплата позичальником нарахованих процентів у сумі 87 500,00 доларів США згідно з умовами цього договору, яка як встановив суд апеляційної інстанції настала; даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи документами (виписками з рахунків позичальника) та не заперечується самим банком, позаяк, є вірним висновок суду апеляційної інстанції, виходячи з умов договору №2 до кредитного договору, про встановлення позичальнику графіку погашення заборгованості-2.

Згідно з вказаним графіком, позичальник мав погасити до 31.03.2014 292 168,53 доларів США, у зв'язку з чим залишок заборгованості становить 9 707 831,47 доларів США, до 30.06.2014 - 292 168,53 доларів США, залишок заборгованості становить 9 415 662,94 доларів США, до 30.09.2014 - 292 168,53 доларів США, залишок заборгованості становить 9 123 494,40 доларів США, до 31.12.2014 позичальник мав би сплатити 9 123 494,40 доларів США.

Виходячи з наведеного, є вірним висновок зроблений судом апеляційної інстанції на підставі здійснення системного аналізу пунктів договорів №№1 та 2 до кредитного договору щодо відкладальних обставин, з настанням яких продовжується кінцевий термін повернення всієї суми кредиту, про те, що внесення змін до кредитного договору договором №2 не призвело до збільшення обсягів відповідальності поручителя в порівнянні з договором №1 до кредитного договору, оскільки суми чергових платежів і залишки за кредитом узгоджені сторонами у договорі №2 до кредитного договору на 2014 рік є меншими за суми чергових платежів і залишків за кредитом, узгоджених сторонами у договорі №1 до кредитного договору на 2014 рік.

До того ж, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, договором про внесення змін № 2 до кредитного договору, сторони не збільшували відсоткову ставку за користування кредитними коштами та не збільшували періоду користування ними, залишивши ці умови договору в такій же редакції як це було зазначено в договорі про внесення змін № 1 до договору поруки №1-0099/13/38-Р від 29.03.2013 (згоду на укладення якого було надано поручителем).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, п. 1.1.2. договору поруки поручитель поручився за належне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №1-0021/13/30-КL, включаючи всі дійсні та/або можливі зміни та/або доповнення, внесені та/або такі, що можуть бути внесені в майбутньому, а саме: повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

Отже, приймаючи до уваги, встановлені сторонами обставини справи, про які вказувалося вище, а також враховуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, позицію Верховного Суду України викладену у зазначених вище його постановах, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що у зв'язку з укладенням банком та позичальником додаткової угоди №2 до кредитного договору не відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя (позивача), по відношенню з обсягом відповідальності, визначеним кредитним договором з урахуванням змін до нього на підставі додаткового договору №1, а також договору поруки в редакції договору про внесення змін №1 до нього. Згідно ж з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18.11.2015 у справі №910/1407/15-г, не вимагається згоди поручителя на зміну умов основного договору, внаслідок якої обсяг його відповідальності не збільшується.

Як зазначалося вище, що однією підставою наведеною позивачем в обґрунтування підстав позову для визнання поруки припиненою була частина 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

При цьому умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України. Тобто за наявності у спірному договорі відповідної умови договору щодо його дії до виконання у повному обсязі зобов'язань за договором кредиту і цим договором до нього слід застосовувати положення ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому в разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Водночас у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тобто у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Однак, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів (постанови Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі №6-53цс14, від 23.12.2015 у справі №6-436цс15).

Як вірно встановив суд апеляційної інстанції, у зв'язку з порушенням виконання позичальником умов кредитного договору в редакції додаткової угоди №2 до нього в частині сплати чергових платежів, встановлених в пунктах 2 та 3 графіку погашення кредиту 2, а саме: не здійснення до 30.06.2014 та до 30.09.2014 чергових платежів у розмірах 292 168,53 доларів США кожний, а лише здійснення першого погашення чергового платежу у розмірі 292 168,53 доларів США, зобов'язальні відносини сторін за кредитним договором в редакції договору №2 про внесення змін до нього, мали б припинитися 31.12.2014 відповідно до графіку погашення - 2, оскільки інші відкладальні обставини, які б відтерміновували остаточне погашення всієї суми кредиту на 2015 рік, чи на інші роки не настали у зв'язку з порушенням позичальником графіку погашення 2, так само, як і не містять умови кредитного договору в редакції договору №2 про внесення змін до кредитного договору інших термінів припинення кредитних відносин у зв'язку з порушенням позичальником графіку погашення 2.

Як вірно встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, банк пред'явив вимогу поручителю (позивачу) 19.11.2014 №14499/3.1 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором та договором поруки; в послідуючому, 19.12.2014 банк подав до господарського суду Волинської області позов про стягнення заборгованості з ТОВ "Вест Ойл Груп" як фінансового поручителя, тобто в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, стосовно кожного нездійсненого позичальником згідно з графіком погашення 2, встановленого у кредитному договорі з урахуванням змін, внесених договором №2, платежу (30.06.2014 та 30.09.2014).

В касаційній скарзі скаржник посилається на обставини невиконання МПП "ВК Імпекс" умов графіку погашення кредиту-2 щодо здійснення сплати заборгованості в розмірі 292 168,53 доларів США у строк до 31.03.2014 та наголошує, що саме з 01.04.2014 настав строк дострокового погашення заборгованості за кредитом, з приводу чого суд касаційної інстанції зазначає, що з встановлених судом апеляційної інстанції обставин не вбачається доведення позивачем обставин щодо непогашення на момент вирішення даного спору вказаного платежу за кредитним договором, який мав бути здійснений до 31.03.2014, та наявності між ним як поручителем і банком як кредитором спору щодо вказаної частини основного зобов'язання з урахуванням того, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука (зокрема, у відповідних випадках в частині певних щомісячних зобов'язань) припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Також під час розгляду справи судами не встановлено обставин зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України саме у зв'язку з обставинами прострочення вказаного платежу, тоді як кредитним договором з урахуванням внесених сторонами змін у п. 1.4.2.1 передбачений кінцевий термін, до настання якого має бути повністю погашена заборгованість за кредитом (у даному випадку) - 31.12.2014.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем припинення поруки ТОВ "Вест Ойл Груп" за договором поруки з урахуванням внесених до нього змін на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Як вказувалося вище, п. 1.1.2 договору поруки поручителем надана згода на зміну умов основного зобов'язання в частині повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу).

Тобто сторони при укладенні договору поруки передбачали можливі зміни до основного зобов'язання і поручитель погодився з тим, що підписувати додаткових угод до договору поруки у зв'язку зі змінами умов основного зобов'язання не потрібно, так як поручитель згоден забезпечувати порукою можливі зміни на майбутнє. Зазначений пункт договору у судовому порядку недійсним не визнавався та є чинним.

З встановлених судом апеляційної інстанції обставин вбачається, що умовами кредитного договору в редакції додаткового договору №1 (що була погоджена позивачем шляхом підписання договору про внесення змін №1 від 23.05.2013 до договору поруки) був установлений кредитний ліміт у сумі 18 000 000,00 доларів США із визначенням в залежності від настання чи ненастання відкладальних обставин кінцевого терміну повного погашення заборгованості за кредитом, зокрема до 31.12.2019, та порядку погашення за відповідними графіками. Укладаючи договір про внесення змін №2 до Кредитного договору, сторони засвідчили, що в рамках вказаного кредитного ліміту позичальник отримав кредит в сумі 10 000 000,00 доларів США, та домовились встановити графіки погашення вказаної фактичної заборгованості позичальника за кредитом, що існує станом на 27.12.2013 в сумі 10000000,00 доларів США, зокрема, з урахуванням настання чи ненастання відкладальних обставин.

Отже, сторони кредитного договору, зменшивши розмір тіла кредиту, по суті змінили умови основного зобов'язання в бік зменшення. У зв'язку з цим за відсутності збільшення договором про внесення змін №2 до кредитного договору відсоткової ставки за користування кредитними коштами є безпідставними доводи скаржника про збільшення розміру відсотків за період з 27.12.2013 до 31.12.2019, які мав би сплатити позичальник та за сплату яких мав би відповідати поручитель, оскільки вони не відповідають встановленим судом апеляційної інстанції обставинам та умовам кредитного договору.

Стосовно доводів скаржника про ненастання відкладальної обставини 1, передбаченої у п. 1.5.2.1.1. договору №2 до кредитного договору, у зв'язку зі сплатою позичальником відсотків у розмірі 87 500,00 доларів США за інший період ніж зазначено у вказаному пункті договору, колегія суддів зазначає, що такі доводи були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, та встановлено, що вказана відкладальна обставина настала, з чим погоджується суд касаційної інстанції, а відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова позиція, щодо обов'язковості дотримання вимог ст. 1117 ГПК України судом касаційної інстанції , викладена у постановах Верховного суду України від 16.03.2010 у справі № 30/44-09, від 23.03.2010 у справі № 4/45-38 і відповідно до яких, касаційна інстанція під час розгляду справи, зокрема, не вправі виходити за межі своїх повноважень, переоцінювати докази, що є в матеріалах справи, ставити під сумнів достовірність документальних доказів, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій, тим більше, досліджувати обставини, які не визначалися позивачем як підстави позову.

Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги, про які вказувалося вище, а також інші, що містяться в касаційній скарзі, які зводяться до невірного, на думку скаржника, розуміння судами попередніх інстанцій умов договорів, до переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, тощо, призвели б до виходу судовою колегією за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що є недопустимим, виходячи з позиції Верховного Суду України, викладеної у вказаних постановах та ст. 1117 ГПК України.

Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не довів порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ним під час розгляду справи, а тому, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» залишити без задоволенння.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 залишити в силі.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.А. Гольцова

В.І. Картере