ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 906/1514/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз"на рішенняГосподарського суду Житомирської області від 17.11.2015та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016у справі№ 906/1514/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"простягнення 165182,15 грн.за участю представників сторін:

позивача: Купрієнко В.І., дов. від 29.12.2015 № 1596

відповідача: Богдан С.В., дов. від 04.01.2016 № 81/19

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про стягнення 114167,88 грн. основного боргу, 48293,01 грн. інфляційних втрат, 2721,26 грн. процентів річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.11.2015 у справі № 906/1514/15 (суддя Гансецький В.П.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Гулова А.Г., судді Петухов М.Г., Розізнана І.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 17.11.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 906/1514/15, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 11, 261, 526, 530, 599, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що, на думку скаржника, призвело до помилкового висновку про недоведеність позовних вимог.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, згідно із наказом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України від 06.11.1998 № 68/234, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.1998 № 1173 "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу", було припинено діяльність Акціонерного товариства "Укргазпром" у зв'язку з його реорганізацією шляхом поділу та приєднання до дочірніх компаній НАК "Нафтогаз України" з 1 січня 1999 року, а саме - Дочірнє підприємство "Київтрансгаз" було приєднано до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (п.а п.1 Наказу).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13.06.2012 № 360-р реорганізовано Дочірню компанію "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз".

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 18.07.2012 № 530 Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" визначено правонаступником Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 1.2 Статуту ПАТ "Укртрансгаз", товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 2 Порядку забезпечення природним газом народного господарства і населення в 1997 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1996 № 1539, передбачено, що закупівлю природного газу для потреб населення, комунально-побутових споживачів і бюджетних організацій здійснюють підприємства компанії "Укргаз" та підприємство "Київгаз" в АТ "Укргазпром", АТ "Укрнафта", ДВП "Чорноморнафтогаз" та оптових імпортерів. Промислові та інші споживачі природного газу - суб'єкти господарської діяльності - закуповують природний газ у оптових імпортерів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.1996 № 771-р дозволено Держкомрезерву відпустити на договірних засадах (з оформленням товарного кредиту) Державній акціонерній холдинговій компанії "Укргаз" з державного резерву 2 млрд. куб. метрів природного газу для потреб населення, комунально-побутових споживачів і бюджетних організацій в осінньо-зимовий період 1996-1997 років.

Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 № 128-р дозволено Держкомрезерву на договірних умовах відпустити Державній акціонерній холдинговій компанії "Укргаз" у грудні 1997 року 0,9 млрд. кубічних метрів природного газу для забезпечення потреб населення, комунально-побутових споживачів і бюджетних організацій, а також зобов'язано Державну акціонерну холдингову компанію "Укргаз" повернути у травні - вересні 1998 року до державного резерву природний газ у обсягах, відпущених згідно з цим Розпорядженням.

Як зазначає позивач, Дочірнє підприємство "Київтрансгаз" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.1996 № 1539 "Про порядок забезпечення природним газом народного господарства і населення в 1997 році" надавало протягом 1997 року послуги з транспортування природного газу Відкритому акціонерному товариству "Житомиргаз", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (відповідач), що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками сторін актом виконаних робіт з транспортування природного газу від 21.07.2000, згідно із яким ДП "Київтрансгаз" у січні, квітні, грудні 1997 року надало відповідачу послуги з транспортування природного газу в обсязі 102000,000 тис. куб.м. на загальну суму 204120,00 дол. США, а відповідач прийняв ці послуги.

Звертаючись із позовом у даній справі, позивач посилається на те, що згідно із даними бухгалтерського обліку станом на 22.09.2015 у відповідача наявна заборгованість за надані у грудні 1997 послуги з транспортування природного газу у розмірі 60120,00 дол. США, що з урахуванням курсу НБУ на 01.01.1998 складає 114167,88 грн.

У зв'язку із наявністю заборгованості, позивачем 02.12.2014 було надіслано відповідачу вимогу № 1 про сплату заборгованості в сумі 114167,88 грн. за надані послуги в семиденний строк з дня отримання даної вимоги, у відповідь на яку відповідач листом від 11.12.2014 № 5389/19 зазначив про безпідставність заявленої вимоги.

Таким чином, невиконання відповідачем вимоги щодо оплати наданих у грудні 1997 року послуг з транспортування природного газу у розмірі 114167,88 грн. стало підставою для звернення позивача із позовом у цій справі про стягнення з відповідача 165182,15 грн., з яких: 114167,88 грн. боргу за надані послуги згідно з актом виконаних робіт з транспортування природного газу від 21.07.2000, 48293,01 грн. інфляційних нарахувань та 2721,26 грн. 3% річних.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що акт виконаних робіт з транспортування природного газу від 21.07.2000 є належним доказом, з огляду на невідповідність його вимогам до первинних документів, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки акт складений більш як через два роки після здійснення господарської операції, він не містить інформації щодо посад осіб, які його підписали, їх прізвищ, імен, по - батькові; позивачем не надано жодних доказів, на підставі яких складено акт від 21.07.2000 про здійснену у 1997 році господарську операцію, та не надано документальних доказів сплати відповідачем вартості послуг з транспортування газу за січень та квітень 1997 згідно із вказаним актом; позивачем не надано укладеного сторонами договору на транспортування природного газу, обов'язковість укладення якого передбачена Законом України "Про трубопровідний транспорт", та актів, передбачених Порядком забезпечення природним газом народного господарства і населення в 1997 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1996 № 1539, які мали бути складені до 5 числа місяця, що настає за звітним; відхилили бухгалтерські довідки позивача про наявність заборгованості відповідача у сумі 114167,88 грн., оскільки ці довідки складені самим позивачем, не підтверджені будь-якими первинними бухгалтерськими документами, а згідно із даними бухгалтерського обліку відповідача у нього відсутня заборгованість перед позивачем за період з січня 1997 року та по спірному акту.

Враховуючи наведені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, про недоведеність позивачем наявності у відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 114167,88 грн., що стало підставою відмови у позові в цій частині та відмови у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат

Як передбачено ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як передбачено п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оцінивши відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України надані сторонами докази, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надані сторонами пояснення і заперечення, та встановивши в ході розгляду справи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за послуги транспортування у 1997 році природного газу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Посилання скаржника на те, що спірні правовідносини між сторонами відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу УРСР виникли на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 № 128-р та акту приймання-передачі від 21.07.2000, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем факту наявності у відповідача заборгованості у заявленому розмірі. Доводи скаржника щодо безпідставного застосування до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", який набрав чинності з 01.01.2000, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається зі змісту спірного акту він датований 21.07.2000.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 17.11.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 906/1514/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

В. Картере