Постанова ВГСУ від 01.06.2016 року у справі №902/1379/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 902/1379/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Грек Б.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 рокуу справі господарського судуВінницької областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"доселянсько-фермерського господарства "Явір" простягнення 156 158,75 грн.,за участю представників сторін:

позивача:Деруга Н.О.,відповідача:не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ПАТ "Аграрний фонд" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до СФГ "Явір" про стягнення 137584,80 грн. штрафу та 18573,95 грн. пені.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань за договором в частині поставки товару у строки, обумовлені умовами договору.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.11.2015 року (суддя: Баранов М.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з СФГ "Явір" на користь ПАТ "Аграрний фонд" 68792,40 грн. штрафу, 8943,01 грн. пені та 2332,06 грн. судових витрат. В стягненні 68792,40 грн. штрафу і 9630,94 грн. пені відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 року (колегія суддів у складі: Олексюк Г.Є., Сініцина Л.М., Гудак А.В.) рішення місцевого господарського суду від 27.11.2015 року скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПАТ "Аграрний фонд" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 року скасувати, а рішення господарського суду Вінницької області від 27.11.2015 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.02.2014 року між ПАТ "Аграрний фонд" (покупець) та СФГ "Явір" (постачальник) було укладено біржовий договір поставки зерна врожаю 2014 року №149 Ф, за яким відповідач зобов'язався передати позивачу у власність пшеницю м'яку 2 класу у кількості 300,000 тонн. (п.п. 1,1., 1.2. договору). Базис поставки встановлено франко-склад ТОВ "Хліб Жмеринщини" (п. 1.4. договору). Термін поставки до 01.10.2014 року включно.

Відповідно до п.3.1 договору, сума попередньої оплати за цим договором складає 50 % вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення договору і становить 276150,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 7.2. біржового договору сторони погодили, що за порушення строків виконання постачальником зобов'язання з поставки товару з нього стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого обсягу товару, розрахованого від ціни фіксингу, що діяла на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на останній день поставки (підпункт 1.2. цього договору) за кожний день прострочення; за прострочення понад п'ятнадцяти днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості недопоставленого обсягу товару розрахованого від ціни фіксингу, що діяла на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на останній день поставки (підпункт 1.2. цього договору).

Додатковим договором № 1 біржового договору від 04.04.2014 року сторони виклали пункт п.3.1. основного біржового договору в наступній редакції: "сума попередньої оплати за цим договором складає 70 відсотків вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення договору і становить 386610,00 грн. з ПДВ. Попередня оплата здійснюється покупцем в два етапи згідно з підпунктом 4.1. цього договору".

На виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу попередню оплату за поставку пшениці 2 класу у розмірі 386610,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 448 від 26.02.2014 року та № 1397 від 09.04.2014 року.

В свою чергу постачальник, листом вих. №83 від 10.09.2014 року повідомив позивача про те, що у зв'язку із несприятливими погодними умовами, зерно пшениці виявилось зараженим фузаріозом та не відповідає якісним показникам товару, зазначених в п. 1.1.2. біржового договору, тому відповідач зобов'язується знайти і замінити його іншим зерном (2 або 3 класу) та просив перенести і погодити термін поставки до 15.11.2014 року.

13.10.2014 року позивач листом № 2530 просив відповідача повернути суму попередньої оплати, сплатити 20% річних та штраф у розмірі 50% від суми попередньої оплати, всього 633 734,74 грн.

Разом з тим між сторонами, 28.10.2014 року укладено додатковий договір № 2 до біржового договору поставки зерна врожаю 2014 року №149 Ф від 14.02.2014 року № 2 за умовами якого, постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товар: пшеницю м"яку 3 класу в кількості 300,00 тонн на загальну суму 661 443,00 грн., базис поставки Франко-склад ДП Івано- Франківська обл., м.Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності. 2В.

Згідно з актом передавання-приймання зерна від 28.10.2014 року, позивач прийняв у власність від відповідача на складі ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" пшеницю м'яку 3 класу урожаю 2014 року у кількості 300,00 тонн по ціні 2204,81 грн. без будь-яких зауважень та застережень.

Проте, позивач у зв"язку з тим, що відповідач не поставив у строк до 01.10.2014 року товар, передбачений біржовим договором, просить суд стягнути з відповідача 0,1% пені та 20% штрафу від вартості недопоставленого обсягу товару за період з 02.10.2014 року по 28.10.2014 року, що за розрахунком позивача становить відповідно 18 573,95 грн. та 137 584,50 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того що відповідачем було порушено зобов"язання за біржовим контрактом щодо поставки зерна позивачу у строки, а саме до 01.10.2014 року, що є підставою для застосування до нього відповідальності за таке порушення, яка передбачена п. 7.2 біржового контракту у вигляді стягнення пені та штрафу.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у позові, виходив з того, що сторони уклавши додатковий договір № 2 до біржового контракту, врегулювали порядок виконання зобов"язання відповідача, строк виконання яких настав, шляхом внесення змін до Договору у частині предмета договору, ціни товару та бази поставки товару і відповідач зобов'язання, встановлені додатковим договором № 2 виконав належним чином, а отже відсутні підстави для стягнення пені та штрафу, за порушення зобов"язання, яке в даному випадку відсутнє.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене та приписи зазначених вище статей, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення зобов"язання, передбаченого п.1.2 біржового договору, оскільки в даному випадку таке порушення відсутнє, адже уклавши додатковий договір №2, сторони врегулювали порядок виконання відповідачем свого зобов"язання, строк виконання якого настав, змінивши предмет договору, ціну товару та базу поставки товару і відповідачем зобов"язання за додатковою угодою № 2 належним чином виконані.

Щодо доводів скаржника, то вони спростовуються вищевикладеним та є такими, що зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувана постанова є повною, законною та обґрунтованою, винесеною з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,