ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року Справа № 910/6922/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д., (доповідач),суддіКарабаня В.Я.,суддіКовтонюк Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 рокуу справі№910/6922/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування"про стягнення 6334,32 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування", позивач) звернулось до суду з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 05.05.2016 року) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування" (далі - ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", відповідач) про відшкодування шкоди в сумі 6334,32 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ПрАТ "СК "АХА Страхування", сплативши відшкодування страхувальнику (потерпілому) за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу - автомобіля марки "Hyundai Getz" (д.н.з. НОМЕР_1) у розмірі 20043,53 грн, набуло право вимоги до ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" щодо стягнення сплаченої ним суми, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 (водія автомобіля "Хюндай" д.н.з. НОМЕР_2), який судом визнаний винним у вчинені ДТП за участю застрахованого автомобіля марки "Hyundai Getz" (д.н.з. НОМЕР_1), відповідно до поліса серія АІ № 5862021 від 15.01.2015 року була застрахована у ПрАТ "СК "Арсенал Страхування".

ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" у відзиві на позовну заяву зауважив про відсутність правових підстав для сплати страхового відшкодування у заявленому позивачем розмірі. Відповідач вважає, що повністю виконав свої зобов'язання, виплативши позивачу страхове відшкодування у розмірі 12709,21 грн. Розмір страхового відшкодування відповідач визначив, керуючись ст. 29, п. 34 ст. 34 Закону України Закону України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" із розрахунку вартості ремонту автомобіля з урахуванням зносу, що становить 13707,21 грн відповідно аварійного сертифікату від 05.12.2015 року, та за вирахуванням 1000,00 франшизи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року у справі №910/6922/16 (суддя Мельник В.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Сітайло Л.Г., суддів: Калатай Н.Ф., Пашкіної С.А.) рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Відповідач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", помилкове застосування роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Позивач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-2808цс15 від 20.01.2016 року та № 6-2587цс15 від 23.12.2015 року, вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку, коли для здійснення відновлювального ремонту використані нові деталі, у відповідача, як страховика цивільної відповідальності виник обов'язок відшкодування страхового платежу, виплаченого позивачем у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку вказані збитки є меншими від ліміту відповідальності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 05.06.2015 року у м. Миколаїв по вул. Нікольська сталася ДТП за участю автомобіля "Hyundai Getz" реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням власника ОСОБА_5 та автомобіля "Hyundai Sonata" реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4, у результаті чого застрахований у позивача за договором майнового страхування № 37232Га\05АВ від 07.11.2014 року (а.с. 12-23 т. 1) автомобіль "Hyundai Getz" отримав механічні пошкодження.

Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 15.07.2015 року винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_4 (а.с. 33 т. 1), цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" на умовах полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15.01.2015 строком дії до 14.01.2016 року (а.с. 65 т. 1).

Відповідно до рахунку -фактури АС-007933 від 17.06.2015 року та ремонтної калькуляції вартість ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) становить 20606,78 грн (а.с. 36-39 т. 1).

Відповідно до страхового акту ПрАТ "СК "АХА Страхування" від 24.06.2015 року (а.с. 41-43 т. 1) страхова виплата за договором майнового страхування становить 20043,53 грн (20606,78 грн - 563,25 грн (франшиза за договором)).

Згідно з платіжним дорученням № 181621 від 26.06.2015 року позивач перерахував страхувальнику страхову виплату в розмірі 20043,53 грн (а.с. 44 т. 1).

09.11.2015 року позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування йому 20043,53 грн в порядку регресу відповідно до ст.ст. 993, 1188, 1191 ЦК України (а.с. 45 т. 1).

05.12.2015 року аварійним комісаром ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" ОСОБА_6, повноваження якого підтверджуються кваліфікаційним свідоцтвом НОМЕР_3 від 23.10.2014 року, був складений аварійний сертифікат, згідно з яким вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу транспортного засобу "Hyundai Getz" складає 13709,21 грн. Розрахунок вартості ремонту здійснений відповідно до цін, визначених у рахунку -фактури АС-007933 від 17.06.2015 року (а.с. 67-68 т. 1).

Відповідно до страхового акту ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" № АІ-5862021-2-1 від 10.12.2015 року (а.с. 63-64 т. 1) страхова виплата за договором ОСППВ власників наземних транспортних засобів на території України від 15.01.2015 року № АІ-5862021 становить 12709,21 грн (13709,21 грн (витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу) - 1000,00 грн (франшиза за полісом)). Ця сума була перерахована позивачу, що визнається обома сторонами.

Предметом спору у цій справі є сума у розмірі 6334,32 грн, що є різницею між фактичним розміром витрат страховика за договором майнового страхування і здійсненою страховою виплатою за полісом страхування відповідальності. Фактично така різниця виникла у зв'язку з тим, що позивач за договором майнового страхування визначав вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу, а відповідач - з урахуванням цього коефіцієнта.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 1, 4, 9 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 року N 85/96-ВР, ст.ст. 22, 990, 993 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) виходив з того, що відповідач правильного сплатив позивачу страхове відшкодування в розмірі 12709,21 грн на підставі розрахунку відновлювального ремонтом з урахуванням зносу. В свою чергу, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 10.02.2016 року по справі №20166-2878цс15).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд, керуючись ст.ст. 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 9, 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 512, 993, 979 ЦК України, та роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", виходив з того, що до позивача в межах вищезазначеної суми потерпілому перейшло право вимоги, а у відповідача, як страховика цивільної відповідальності, виник обов'язок відшкодування страхового платежу, виплаченого позивачем у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку вказані збитки є меншими від ліміту відповідальності.

З таким висновком суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд України не погоджується з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такими законами, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі (ОСОБА_5) у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7). Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст. 29 п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).

Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е З - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що у відповідача, як страховика цивільної відповідальності, виник обов'язок здійснити відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку такі збитки є меншими від ліміту відповідальності, є помилковими, оскільки суперечать ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка прямо визначає, що шкода, яка пов'язана з пошкодженням транспортного засобу і відшкодовується страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, становить вартість витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно із Законом України від 05.07.2012 року N 5090-VI у тексті Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" слова "ліміт відповідальності страховика" у всіх відмінках замінено словами "страхова сума" у відповідному відмінку.

Відповідно до п.п. 9.2, 9.4 ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Отже, страхова сума визначає лише максимальний розмір страхової виплати за шкоду, завдану майну потерпілих, але при цьому, не змінює порядок визначення страхової виплати та не збільшує відповідальність страховика у випадках, якщо до нього з заявою про виплату звернувся не безпосередньо потерпілий, а страховик за договором майнового страхування.

Посилання суду апеляційної інстанції в обґрунтування свого висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі на те, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, на думку Вищого господарського суду України, також є помилковими.

Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти (п. 34.4 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Керуючись наведеними нормами законодавства, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) залучив аварійного комісара та здійснив страхову виплату відповідно до аварійного сертифіката від 05.12.2015 року. Розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, згідно з цим сертифікатом правильно визначений як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу, виходячи з цін, які вказані у рахунку-фактури № АС-0007933 від 17.06.2015 року.

Тобто, між сторонами у справі відсутній спір як щодо суми, необхідної для відновлення транспортного засобу, так і щодо права страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування, виходячи з цін, які вказані у рахунку-фактури № АС-0007933 від 17.06.2015 року. Відповідач вартість відновлювального ремонту визначає з тих самих цін, що вбачається з його аварійного сертифіката.

Водночас, між сторонами існують розбіжності щодо розміру відшкодування, оскільки позивач вважає, що відповідач, як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності, має йому відшкодувати повну вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування зносу, а відповідач навпаки наполягає, що у нього існує лише обов'язок відшкодувати витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Частинами 1 та 2 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Отже, оскільки відповідачем у цьому спорі є не особа, яка завдала шкоди, а страховик, у якого ця особа застрахувала свою цивільну відповідальність, для правильного вирішення спору у цій справі перш за все слід з'ясувати у яких межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, несе відповідальність безпосередньо страховик.

Суд апеляційної інстанції ці обставини не з'ясував, обмежившись посиланням на те, що страховик за договором добровільного страхування не зобов'язаний визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, і до нього в порядку ст. 512 ЦК України перейшло право вимоги в межах виплаченої суми.

Фактично суд апеляційної інстанції дослідив лише обставини, які підтверджують право позивача на отримання відшкодування у заявленому розмірі, та внаслідок неправильного застосування норм ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та помилкового застосування роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", що були прийняті раніше Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і взагалі стосуються порядку відшкодування зношеності пошкодженого майна особою, яка завдала шкоди (а не страховиком за договором страхування цивільної відповідальності), дійшов помилкового висновку, що страховик, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, відповідає перед страховиком за договором майнового страхування (особою, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) в тому же розмірі, що і винуватець ДТП, тобто, в розмірі виплаченого страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Згідно зі ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, в разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, спірна сума 6334,32 грн, що є різницю між сумою страхового відшкодування, визначеного відповідачем відповідно до вимог ст.ст. 29, 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та сумою, яка була відшкодована страховиком потерпілій особі за договором майнового страхування, має сплачувати особа, яку визнано винною в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Правові підстави для зобов'язання відповідача (страховика за договором страхування цивільної відповідальності) сплачувати позивачу цю суму відсутні.

Посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на правові висновки, викладені у постановах від 23.12.2015 року та 20.01.2016 року, Вищий господарський суд України не бере до уваги з таких підстав.

У постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 року № 6-2857цс15 міститься висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року № 6-2808цс15 міститься правовий висновок про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не має права відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, у справах № 6-2808цс15 та № 6-2857цс15, які переглядались у Верховному Суді України, з'ясовувались обставини наявності у кредитора (потерпілого чи страховика, який виплатив страхове відшкодування) права вимоги безпосередньо до винної особи (а не до страховика за договором страхування цивільної відповідальності), цивільно-правова відповідальність якої застрахована.

У цій справі, що переглядається, інші підстави і предмета позову, і наявність у позивача абсолютного права вимоги безпосередньо до винної особи не оспорюється відповідачем, тому зазначені судові рішення Верховного Суду України жодним чином не підтверджують правомірність висновку апеляційного суду про наявність у страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів обов'язку здійснити страхову виплату у розмірі фактичної вартості відновлювального ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу).

Висновок, Верховного Суду України у постанові від 15.04.2015 року № 3-50гс15 про те, що "виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору, ПАТ "АСК "Омега" набуло права зворотної вимоги до ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія" у сумі страхового відшкодування в розмірі 20560,19 грн. - у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи, є обґрунтованим і законним", Вищий господарський суд України не застосовує при вирішенні спору у цій справі, оскільки Верховний Суд України, приймаючи цю постанову, керувався ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка визначає випадки, коли у страховика за договором обов'язкового цивільної відповідальності виникає право подати регресний позов після виплати страхового відшкодування. В цій справі таким страховиком є відповідач (а не позивач), і позов, який розглядається не є регресним, а подається в порядку суброграції (заміна сторони у зобов'язанні), тому норма ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не застосовується до спірних правовідносин. Крім того, у постанові від 15.04.2015 року № 3-50гс15 не міститься висновок про правильне застосування ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі якої, прийнято рішення у цій справі.

Ураховуючи зазначене та встановлені фактичні обставини, Вищий господарський суд України вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і відповідно дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Оскільки законне та обгрнутоване рішення суду першої інстанції було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, тому прийнята постанова підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до п. 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п. 6 ч. 1 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 року у справі № 910/6922/16 скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року у справі №910/6922/16 залишити в силі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 154, код ЄДРПОУ 33908322) 1653,60 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. СуддяКарабань В.Я.СуддяКовтонюк Л.В.