ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" серпня 2016 р. м. Київ К/800/20543/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Олендера І.Я. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Лисенка Ю.М., Крицького Р.Г.відповідача:Мухи С.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року

у справі № 823/3083/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор"

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000202200, № 0000192200, № 0000232200, № 0000222200 від 09 вересня 2013 року та № 0001681700, № 0001671700 від 13 вересня 2013 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 30 серпня 2013 року № 65/22-018/32580463.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 1292,00 грн.; п.138.2, пп.138.8.1, пп.138.8.5 п. 138.8, пп.138.10.2, пп. 138.10.4, пп. 138.10.5 п. 138.10, п. 138.12 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 3323305,00 грн.; п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198; п.199.1, п.199.3, п.199.4 ст.199; п.201.1, п.201.11, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 485931,00 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на 2376458,00 грн.; абз. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на доходи фізичних осіб на 1979,21 грн.; п.239.2. ст.239 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено несвоєчасне подання розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортних засобів за 2012 рік по автокрану МАЗ КС-45729А-0-01.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2013 року: №0000202200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4220664,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 3324597,00 грн., за штрафними санкціями - на 896067,00 грн.; № 0000192200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 728897,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 485931,00 грн., за штрафними санкціями - на 242966,00 грн.; № 0000232200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 2376458,00 грн.; № 0000222200, яким до позивача застосовано 170,00 грн. штрафних санкцій; та від 13 вересня 2013 року: № 0001681700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 50,25 грн., в тому числі за основним платежем - на 40,50 грн., за штрафними санкціями - на 9,75 грн.; № 0001671700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2133,14 грн., в тому числі за основним платежем - на 1938,71 грн., за штрафними санкціями - на 194,43 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Щодо правомірності визнання протиправними та скасування судами попередніх інстанцій податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2013 року № 0000202200, № 0000192200, № 0000232200, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки з: ТОВ «Розетка. УА», ПП «Аваі», ТОВ «Трейдинг Агро», ПП «БСК-ЮГ», ФОП ОСОБА_8, ТОВ «Мрія», ПП «Агролайф», ПП «Астен-ТД», ТОВ «Лігран», ТОВ «Техпромсервіс-2010»,

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акти списання, платіжні доручення, банківські виписки, картки-рахунку, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні на внутрішнє переміщення, реєстри журналу зважування.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що вищезгадані господарські операції позивача з контрагентами не мали реального характеру. При цьому, жодних обґрунтувань касаційна скарга не містить, а її зміст зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджені судами попередніх інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність скасування судами попередніх інстанцій податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2013 року №0000202200, №0000192200, №0000232200.

Щодо правомірності визнання протиправними та скасування судами попередніх інстанцій податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2013 року №0001671700 та №0001681700, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно висновків акта перевірки відповідачем зафіксовано факт виплати оподатковуваного доходу, на дату здійснення господарської операції без надання довідки форми 3-ДФ.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем, згідно звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №б/н від 24 червня 2011 року та накладної №149 від 24 червня 2011 року закуплено картоплю, цибулю, буряк на суму 6524,65 грн. у фізичної особи ОСОБА_9. Довідка форми 3-ДФ за № 40, видана Єрківською селищною радою Катеринопільського району 25 червня 2011 року. Згідно звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №б/н від 25 квітня 2011 року та накладної №149 від 25 квітня 2011 року закуплено картоплю, буряк на суму 1268,60 грн. у фізичної особи ОСОБА_10. Довідка форми 3-ДФ за № 33 виданна Єрківською селищною радою Катеринопільського району 05 травня 2011 року.

В результаті за перевіряємий період, на думку відповідача, позивачем як податковим агентом при нарахуванні (виплаті) оподатковуваних доходів на користь платників податку на загальну суму 12924,75 грн., не утримано податок із суми такого доходу у сумі 1938,71 грн.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 165.1.24 п.165.1 ст.165 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва. Отримувач таких доходів подає податковому агенту довідку про своє право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Враховуючи наявність у позивача довідок про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку та підтвердження факту відчуження сільськогосподарської продукції безпосередньо її власником, позивачем виконані приписи пп. 165.1.24 п. 165.1 ст.165 Податкового кодексу України в частині невключення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку доходів від відчуження сільськогосподарської продукції ОСОБА_9, ОСОБА_10

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість скасування судами попередніх інстанцій податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2013 року №0001671700 та №0001681700.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2013 року №0001671700 та №0001681700 та від 09 вересня 2013 року №0000202200, №0000192200, №0000232200.

Щодо правомірності визнання протиправним та скасування судами попередніх інстанцій податкового повідомлення-рішення від 09 вересня 2013 року №0000222200, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем проведено першу реєстрацію автокрану МАЗ КС-45729А-0-01 (державний номерний знак НОМЕР_7) 26 вересня 2012 року. Розрахунок суми збору за першу реєстрацію транспортних засобів подано позивачем 16 листопада 2012 року.

Згідно з п. 239.2 ст. 239 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному органу державної податкової служби за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. До розрахунку обов'язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

Скасовуючи відповідне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про суперечність п. 239.2 ст. 239 та п. 236.1 ст. 236 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкова декларація зі збору за першу реєстрацію транспортного засобу подається за базовий податковий період - календарний рік.

На думку суду касаційної інстанції, положення п. 236.1 ст. 236 Податкового кодексу України до даних правовідносин застосовуватись не можуть, оскільки вказана норма визначає базовий податковий період для розрахунку та сплати збору за першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, а в даному випадку до позивача застосовано штрафні санкції саме за несвоєчасне подання розрахунку суми відповідного збору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2013 року №0000222200 є правомірним, а тому, рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині підлягають скасуванню, а позов - залишенню без задоволення у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 229, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі № 823/3083/13-а в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 09 вересня 2013 року № 0000222200 скасувати.

3. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" у задоволенні позовних вимог.

4. В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі № 823/3083/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)І.Я. Олендер (підпис) Т.М. Шипуліна