ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Київ К/800/58563/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Єрмілова А.Г. від 27 лютого 2014 року № 11266665 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції зареєструвати за позивачем право власності на 68/100 часток будинку АДРЕСА_1 відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року по справі №520/1299/13-ц.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 1' 3 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Єрмілова А.Г. від 27 лютого 2014 року № 11266665 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язано Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року у справі № 520/1299/13-ц.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив судові рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем надіслано до суду заперечення до касаційної скарги, в яких просила скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 222 КАС України.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року (справа №520/1299/13-ц (провадження №2/520/2411/13)), визнано за ОСОБА_2 право власності на 68/100 часток жилого будинку АДРЕСА_1, що складається із жилого будинку літ. «А»: 2-1 кухня 14,3 кв.м.; 2-2 жила 10,3 кв.м.; 2-3 санвузол 7,0 кв.м.; 2-4 коридор 5,3 кв.м.; 2-5 коридор 4,3 кв.м.; 2-6 жила 20,9 кв.м; 2-7 котельня 4,6 кв.м.; 2-8 жила 20,5 кв.м; 2-9 туалет 0,9 кв.м., жилою площею 51,7 кв.м., загальною площею 88,1 кв.м., 68/100 частин огорожи №3,7,11,12 та мостіння ІV, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року. На самовільно збудовані приміщення право власності не визнано. Дане судове рішення набрало законної сили 6 грудня 2013 року.

21 лютого 2014 року позивач звернулась до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

27 лютого 2014 року відповідач прийняв рішення №11266665 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності, оскільки подані документи для проведення державної реєстрації прав, не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Не погоджуючись із вищенаведеним рішення державного реєстратора, ОСОБА_2 звернулась до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції,прийшов до висновку, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року, яке є правовстановлюючим документом у даному випадку, не може бути визнано документом, що не дає змоги встановити відповідність заявлених позивачем прав документам, що їх посвідчують.

Із даним висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень на момент виникнення спірних відносин (27 лютого 2014 року) регулював Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 1 січня 2014 року; надалі - Закон № 1952-IV).

Статтею 15 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Пунктом 5 частини першої статті 19 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Статтею 17 Закону № 1952-IV встановлені вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що законодавець встановив певні вимоги до документів, що подаються державному реєстратору, надавши останньому повноваження лише щодо перевірки цих документів на відповідність нормам чинного законодавства, повноваження щодо надання оцінки, зокрема, судовому рішенню, яке є правовстановлюючим документом, у державного реєстратора відсутнє.

З матеріалів справи вбачається, що відмова у здійсненні державної реєстрації в оскаржуваному рішенні мотивована тим, що в рішенні суду, яке було подано реєстратору, зазначена помилкова загальна площа об'єкту нерухомого майна та відсутні його складові частини.

Процедуру ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначає Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (в редакції від 5 лютого 2014 року, що була чинною на момент виникнення спірних відносин; надалі - Порядок № 1141).

Згідно з пунктом 20 Порядку з метою проведення державної реєстрації виникнення права власності державний реєстратор вносить до запису про нерухоме майно такі відомості, зокрема, щодо об'єкта нерухомого майна:

тип об'єкта нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо);

призначення об'єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий);

площа об'єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова);

відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об'єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов'язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю);

адреса об'єкта нерухомого майна;

підстава для внесення запису про нерухоме майно:

- назва рішення;

- дата формування рішення;

- індексний номер рішення;

прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора;

найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в описовій та мотивувальній частинах рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року чітко визначено відомості про об'єкт нерухомого майна, на який за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за законом, а саме: зазначено частку, яка належить позивачу, загальну та житлову площу будинку, а також, його складові частини. Резолютивна частина вказаного рішення суду містить літерацію, детальне найменування приміщень, із зазначенням площі кожного приміщення окремо та загальної площі приміщень, що утворюють 68/100 часток будинку.

Резолютивна частина вказаного рішення у точній відповідності ґрунтується на довідці про перерахунок ідеальних часток (яка є підставою для видачі правовстановлюючих документів), технічному паспорті на будинок та узгоджується із свідоцтвом про право власності іншого співвласника будинку ОСОБА_5 на 32/100 часток будинку. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що загальна площа будинку становить 128,5 кв.м., з якої: 68/100 часток, належать ОСОБА_2 та відповідають 88,1 кв.м. площі від загальної площі будинку та 32/100 часток зазначеного будинку належать ОСОБА_5та відповідає 40,4 кв.м. загальної площі будинку.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року наявні усі необхідні відомості щодо об'єкта нерухомого майна, які державний реєстратор вносить до запису про нерухоме майно з метою проведення державної реєстрації.

Окрім того, частиною першою статті 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, колегія суддів приходить погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Однак, колегія суддів вважає неправомірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання Реєстраційної служби здійснити відповідні дії з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав проводиться органом державної реєстрації прав.

Як вже зазначалось раніше, частиною другою статті 9 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини четвертої цієї статті державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у статті 24 Закону № 1952-ІV, а статтею 30 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення.

Дана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 819/1849/13-а.

Згідно з частиною першою статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що для повного захисту прав позивача рішення першої інстанції підлягає зміні, шляхом зобов'язання Реєстраційної служби розглянути заяву позивача повторно.

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції є помилковими лише в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Реєстраційної служби вчинити відповідні дії, воно підлягають зміні саме в цій частині.

Керуючись статтями, 220, 222, 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року - скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції розглянути повторно заяву ОСОБА_2 від 21 лютого 2014 року № 5539030».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді