ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2016 р. м. Київ К/800/15501/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Шведа Е.Ю.,

Стрелець Т.Г.,

за участю: секретаря судового засідання Загородньої М.О.,

представника позивача Дяк Ю.М.,

представника відповідача Дяченка С.В.,

прокурора Бузницької Г.М., Ступака Д.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної фінансової інспекції України та Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року у справі за позовом Міністерства охорони здоров'я України до Державної фінансової інспекції України, третя особа: Генеральна прокуратура України, про визнання протиправною та скасування п. 2, 4 вимоги від 19.09.2014 року № 04-14/1299,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції України від 19.09.2014 року № 04-14/1299 в частині пунктів 2 та 4.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року, позов задоволено. Скасовано п. 2, 4 вимоги від 19.09.2014 року № 04-14/1299.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач та Генеральна прокуратура України подали до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2014 року Державною фінансовою інспекцією України проведено позапланову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності МОЗ України за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року та складено акт від 15.08.2014 року № 04-21/19.

На підставі Акта ревізії відповідачем винесено вимогу № 04-14/1299 про усунення недоліків виявлених під час ревізії, в якій вимагається, зокрема: п. 2 згідно вимог законодавства забезпечити повернення ПАТ «Фармстандарт Біолік» сум попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції; п. 4 провести в повному обсязі претензійно-позовну роботу щодо стягнення суми штрафних санкцій з ПАТ «Альба України» за невиконання ним умов договорів про поставку лікарських засобів та виробів медичного призначення на суму 63642,15 грн.; у разі неможливості стягнення з ПАТ «Альба України» суми штрафних санкцій, стягнути кошти у зазначеній сумі з осіб, які допустили дане порушення, та перерахувати їх до державного бюджету.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (далі Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також, Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26.01.1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. У справі, яка розглядається, відповідач пред'явив вимогу про усунення порушень, у якій зазначено про необхідність стягнення коштів.

Зважаючи на те, що суми, що підлягають стягненню стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення, а також наявність чи відсутність підстав для стягнення, перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11.11.2015 року у справі № 0870/250/12, від 23.02.2016 року у справі № 818/1857/14, від 27.01.2016 року у справі № 2а-4367/10/0770.

Враховуючи наведене та з урахуванням положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо цивільно-правової природи правовідносин між позивачем МОЗ України та боржником ПАТ «Фармстандарт Біолік» виходячи з того, що останнє не є суб'єктом бюджетних правовідносин у розумінні частини третьої статті 19 Бюджетного кодексу України. А також, колегія суддів погоджується з тим, що передплата здійснена позивачем МОЗ України не є збитками (матеріальною шкодою), оскільки здійснена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2006 року № 1404 з метою виконання бюджетної програми по забезпеченню населення лікарняними засобами (вакцинами).

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального, що є підставою для ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись ст. 220, 221, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги Державної фінансової інспекції України та Генеральної прокуратури України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року у цій справі скасувати, прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: