ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 року м. Київ К/800/26649/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Мороза В.Ф.,

при секретарі Кальненко О.І.,

за участю Львівської митниці Державної фіскальної служби - Піддубняка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про скасування рішення від 23.08.2013 року № 209000003/2013/900079/20, визнання недійсною картки відмови № 209120000/2013/00402 та стягнення надмірно сплачених платежів,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про скасування рішення від 23.08.2013 року № 209000003/2013/900079/20, визнання недійсною картки відмови № 209120000/2013/00402 та стягнення надмірно сплачених платежів, в якому просило:

- скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 23.08.2013 року № 209000003/2013/900079/20;

- скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 18.12.2013 року № 209120000/2013/00402, яка оформлена Львівською митницею;

- стягнути із Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» суму мита у розмірі 10500,64 грн. та суму податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів в розмірі 44102,67 грн., сплачені на підставі платіжного доручення від 23.08.2013 року № 197, всього в розмірі 54603,31 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 23.08.2013 року № 209000003/2013/900079/20.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 18.09.2012 року № 209120000/2013/00402.

Стягнуто через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» суму надмірно сплачених платежів у розмірі 54603,31 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року апеляційну скаргу Львівської митниці Міндоходів було залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року - без змін.

У касаційній скарзі Львівська митниця Міндоходів, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» у задоволенні позовних вимог.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» подано заперечення на касаційну скаргу, в яких воно просить залишити касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, заперечення на неї, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.08.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» подало до митного оформлення електронну митну декларацію № 209120000/2013/831221 на вантаж (гвинти самонарізні) згідно додатку № 6 до контракту № FB 2012 003 від 08.06.2012 року.

На підтвердження заявленої митної вартості товару до митної декларації Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» були надані:

- контракт від 08.06.2012 року № FB 2012 003;

- додаток від 30.04.2013 року № 6 до контракту від 08.06.2012 року № FB 2012 003;

- накладна ЦІМ/УМВС від 15.08.2013 року № 42711527;

- іменний коносамент від 26.05.2013 року № CNSHA039882;

- платіжне доручення в іноземній валюті від 02.08.2013 року № 66;

- інвойс від 20.05.2013 року № FB13041001;

- пакувальний лист від 20.05.2013 року;

- іменний коносамент від 26.05.2013 року № CNSHA039882;

- оригінал сертифікату походження № C113112101390021;

- витяг про вартість сировини від 22.08.2013 року;

- довідку про вартість транспортних витрат від 14.08.2013 року № 5593;

- прайс від 15.05.2013 року;

- митну декларацію країни відправника від 22.05.2013 року № 223120130811558525.

23.08.2013 року Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № 209000003/2013/900079/2, згідно якого митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, підпис відправника в сертифікаті про походження товарів відрізняється від підпису у фактурі та контракті, прайс-лист виданий 15.05.2013 року терміном дії на 15 днів, отже на момент подання МД прайс-лист недійсний, замість платіжки банку про оплату товару до ВМД приєднано пакувальний лист під номером банківського документу, у митного органу наявна інформація щодо митної вартості імпортованих товарів, яка призвела до сумнівів у правильності визначення митної вартості декларантом.

Митна вартість товарів була визначена за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Підставою для визначення митної вартості була цінова база даних ЄАІС ДМСУ ПІК «Цінова інформація про визначення митної вартості», а саме: МД № 500060001/2013/26177 від 28.06.2013 року.

У зв'язку із прийняттям рішення від 23.08.2013 року, Львівською митницею видано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 209120000/2013/00402.

Як наслідок, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» додатково сплатило мито в розмірі 10500,64 грн. та податок на додану вартість - 44102,67 грн.

Не погодившись з рішеннями Львівської митниці Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» звернулося до суду з даним позовом.

Відповідно до статтей 49, 50 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 статті 52 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 2 статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно із частиною 1 статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 2, 3 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин 4, 5 статті 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Даний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 31.03.2015 року у справі № 21-53а15.

Відповідно до статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною 2 статті 53 Митного кодексу України. Подані документи містили достовірні дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин 4, 5 статті 58 Митного кодексу України.

Враховуючи той факт, що для митного оформлення товару позивач надав митному органу належні та допустимі докази на підтвердження ціни договору, а документи не містять розбіжностей та вказують, що їх дані піддаються обчисленню, колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Львівська митниця Міндоходів прийняла рішення та оформила картку відмови за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі без обґрунтування причин того, що позивач неправильно визначив митну вартість товарів. Тому митний орган під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів і митного оформлення діяв у спосіб, який не відповідає вимогам Митного кодексу України.

За вказаними обставинами колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваних рішень митниці про коригування митної вартості та картки відмови.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, встановивши протиправність рішення про коригування митної вартості товарів, дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача надмірно сплачених платежів.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ

Порядку повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Разом з тим, взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії, на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що законодавством відповідно до частини 6 статті 264 Митного кодексу України визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому у разі якщо, після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Дана правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.04.2014 року (справа № 21-29а14) та у постановах від 12.11.2014 року (справи № 21-391а14, № 21-491а14, № 21-375а14, № 21-201а14).

За даних обставин вимога про стягнення з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» суми мита у розмірі 10500,64 грн. та суми податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів в розмірі 44102,67 грн., сплачені на підставі платіжного доручення від 23.08.2013 року № 197, всього в розмірі 54603,31 грн. є передчасною і задоволенню не підлягає.

Таким чином, оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення в цій частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.

Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині. При цьому за правилами пункту 4 частини 1 статті 223 цього Кодексу у випадку зміни рішення суду першої інстанції, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів - задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року - скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року в частині стягнення через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» суму надмірно сплачених платежів у розмірі 54603,31 грн. - скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволені позовних вимог в цій частині відмовити.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: О.Є. Донець

А.О. Логвиненко

В.Ф. Мороз