ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2016 р. м. Київ К/800/60913/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Донця О.Є.,

Конюшка К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Чопської митниці Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чопської митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.02.2012 №66, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання із сплати антидемпінгового мита на товари, що ввозяться (пересилаються) на територію України громадянами в розмірі 2816,23 грн., та №67, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання із сплати податку на додану вартість в розмірі 563,24 грн.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень як таких, що прийнято на підставі хибних висновків акту перевірки від 09.02.2012 №0021/1/305000000/НОМЕР_1 щодо порушення позивачем вимог антидемпінгового законодавства при здійсненні митного оформлення товарів: холодильника побутового, бувшого у використанні, торговельної марки "Gorenje", об'ємом 156 л., вагою 36 кг., країна виробник -Словенія, та холодильника побутового, компресійного, бувшого у використанні, торговельної марки "Liebherr», з однією зовнішньою дверкою, місткістю 165 л., вагою 38 кг., країна виробник -Німеччина.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 згідно з МД-1 серія КА №0101736 від 24.10.2010 на митну територію України ввезено товари: холодильник побутовий, бувший у використанні, торговельної марки "Gorenje", об'ємом 156 л., вагою 36 кг., країна виробник -Словенія, та холодильник побутовий, компресійний, бувший у використанні, торговельної марки "Liebherr», з однією зовнішньою дверкою, місткістю 165 л., вагою 38 кг., країна виробник -Німеччина.

Сума сплачених митних платежів за МД-1 серія КА № 0101736 від 24.10.2010 склала 731,86 грн.

Чопською митницею ДМСУ проведено невиїзну документальну перевірку дотримання громадянином України ОСОБА_2 законодавства України з питань митної справи при митному оформленні товару за Уніфікованою митною квитанцією форми МД-1 від 24.10.2010 серія КА №0101736, за результатами якої складено акт перевірки від 09.02.2012 №0021/1/305000000/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено факт порушення позивачем при митному оформленні товару антидемпінгового законодавства в частині незастосування заходів відповідно до рішення Міжвідомчої комісії від 04.02.2008 № АД-171/2008/143-46 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну побутової та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки".

Так, митним органом зазначено, що позивачем при митному оформленні товару не надано сертифікату про країну їх походження товару, у зв'язку з чим країна походження ввезений товарів визначається невідомою. Враховуючи те, що товари, країна походження яких невідома, пропускаються митним органом з метою їх переміщення через митний кордон України за умови сплати мита за повними ставками, митний орган дійшов висновку про необхідність сплати антидемпінгового мита в незалежності від сплати ввізного мита.

На підставі акту перевірки від 09.02.2012 №0021/1/305000000/НОМЕР_1 Чопською митницею винесено податкове повідомлення від 28.02.2012 №66, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання із сплати антидемпінгового мита на товари, що ввозяться (пересилаються) на територію України громадянами у розмірі 2 816, 23 грн., з яких: 2 252,98 грн. - основний платіж, 563,25 грн. - штрафні санкції, а також податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012 №67, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання із сплати податку на додану вартість у розмірі 53563,24 грн., з яких: 450,59 грн. - основний платіж, 112,65 грн. - штрафні санкції.

Вказуючи на протиправність податкових повідомлень-рішень від 28.02.2012 №66, №67, ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки країна походження товару, ввезеного позивачем, є невідомою, а код товару підпадає під дію рішення Міжвідомчої комісії від 04.02.2008 №АД-171/2008/143-46 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну побутової та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки», такий товар підлягав пропуску через митний кордон України за умови сплати мита за повними ставками, антидемпінгового мита та податку на додану вартість.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 276 Митного кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Згідно з вимогами статті 277 Митного кодексу України визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі положень цього Кодексу.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

При цьому під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Пунктом 3 Порядку визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 №1864, чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №1864), визначено, що відомості про країну походження товару, що переміщується через митний кордон України, зазначаються в митній декларації, яка подається митному органу під час здійснення митного оформлення у визначеному законодавством порядку та випадках.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1864 декларант визначає країну походження товару, що переміщується через митний кордон України, на підставі сертифіката про походження товару (далі - сертифікат) чи декларації про походження товару, що подається митному органу для підтвердження цих відомостей.

Подання сертифіката є обов'язковим у випадках, передбачених Митним кодексом України.

Декларація про походження товару являє собою заяву (на комерційному рахунку або іншому товаросупровідному документі) про країну походження товару, зроблену виробником або експортером і засвідчену ними або органом, уповноваженим видавати сертифікати.

З викладених норм митного законодавства вбачається, що декларант для підтвердження країни походження товару, що переміщується через митний кордон України, повинен подати митному органу один з двох документів або сертифікат про походження товару, або декларацію про походження товару.

Випадки, коли декларант зобов'язаний подавати саме сертифікат визначені у згаданій статті 282 Митного кодексу України, згідно якої для підтвердження походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати подання сертифіката про походження такого товару.

У разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково:

1) на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України;

2) на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

3) якщо це передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров'я населення, захисту прав споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів України;

4) у випадках, коли у документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів.

У той же час, відповідно до пункту 5 Порядку №1864 у разі коли в декларації про походження товару та в інших документах, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення, є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в декларації, декларант має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару сертифікат або додаткові відомості, на підставі яких відповідно до положень Митного кодексу України щодо визначення країни походження та порядку, встановленого Мінфіном, митним органом визначається країна походження товару.

Додатковими відомостями про країну походження є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, якими супроводжується товар, а також у паспортах, технічній документації, висновках-експертизах митних та інших уповноважених органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження відомостей про країну походження товару.

Визначення країни походження товару під час вирішення спірних питань здійснюється митним органом у термін, що не перевищує 10 календарних днів. У виняткових випадках цей термін може продовжуватися за рішенням керівника митного органу, але не більше ніж на 5 календарних днів.

З системного аналізу вказаних статей вбачається, що обов'язок доведення країни походження товару лежить на позивачеві. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи. Водночас, митниця може витребувати, а декларант має право надати, лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованого сумніву у правильності зазначеної декларантом країни походження товару. При цьому, в розумінні наведених статей, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в декларації.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану країну походження товару, митний орган повинен вказати, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митницею в рішенні про країну походження товару доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про необґрунтованість рішення, яким визнано країну походження товару невідомою.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності визначення країни походження товару, митниця посилалась на те, що декларант не надав відомостей, які б достовірно вказували на країну походження ввезених товарів. Разом з тим, митницею, всупереч вищевказаним вимогам митного законодавства, не використано своїх владних можливостей та не вчинено дій спрямованих на отримання додаткових відомостей про країну походження ввезених товарів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вказує на необґрунтованість позиції митного органу щодо наявності підстав для визначення країни походження товарів, ввезених позивачем, як невідомої, та, відповідно, помилковість позиції відповідача щодо достатності встановлених ним обставин справи для висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту".

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, зважаючи на недоведеність з боку митного органу факту порушення позивачем вимог антидемпінгового законодавства при здійсненні митного оформлення за МД-1 від 24.10.2010 серія КА №0101736, колегія суддів вказує на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 28.02.2012 №№66, 67.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Чопської митниці Державної митної служби України від 28.02.2012 №66 та від 28.02.2012 №67.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1491,02 грн. (одну тисячу чотириста дев'яносто одну гривню 02 копійки) судових витрат.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: