ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/800/11246/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Леочко Т.І.

відповідача Огнарьов Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 рокуу справі№826/14565/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Техенерготрейд»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техенерготрейд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Техенерготрейд») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 19 вересня 2014 року №00012852213.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Техенерготрейд» по взаємовідносинам з ТОВ «Сістем Енерджі Нью» за період з 01 січня 2013 року по 31 липня 2014 року щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та інших обов'язкових платежів, результати якої оформлені актом від 17 вересня 2014 року №1401/22-13/32531054 (далі по тексту - акт перевірки).

За результатами зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 40907534,00 грн., у тому числі за жовтень 2013 року в сумі 40907534,00 грн., що в свою чергу призвело до завищення рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» в розмірі 40907534,00 грн. за жовтень 2013 року.

На підставі зазначеного акта відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0012852213 від 19 вересня 2014 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2013 року у розмірі 40907534,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зауважив на тому, що наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку платника податку. За таких обставин суд погодився з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за перевіряємий період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що при розгляді справи позивачем підтверджено реальний товарний характер та можливість здійснення спірних операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, а також подальше використання позивачем отриманих товарів.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Визначальним питанням для вирішення справи є встановлення правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених на підставі договорів, укладених з ТОВ «Сістем Енерджи Нью» на виконання будівельних робіт, перелік яких зазначено в акті перевірки.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявними у матеріалах справи документами, оформленими у зв'язку з виконанням договорів підряду, укладених між позивачем та ТОВ «Сістем Енерджи Ньо», підтверджується реальне їх виконання.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі щодо відсутності у контрагента позивача реальної можливості виконати договори підряду, а також відсутності документального підтвердження залучення ТОВ «Сісетм Енерджи Нью» субпідрядних організацій для виконання договорів, укладених із позивачем, були оцінені судом апеляційної інстанції та спростовані з посиланням на наявні у матеріалах справи документи.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Тим часом, як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача під час розгляду справи судом апеляційної інстанції предметом оскарження виступало податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0012852213 від 19 вересня 2014 року.

Однак Київський апеляційний адміністративний суду постановляючи рішення про задоволення позову скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 вересня 2014 року №00012852213.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 225, 230, 232, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі №826/10530/13-а змінити в частині скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 вересня 2014 року №00012852213.

3. У вказаній частині прийняти рішення, яким скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 19 вересня 2014 року №0012852213.

4. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі №826/10530/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна