ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/6183/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція) та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1.)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2014

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015

у справі № 826/3835/14

за позовом СПД ОСОБА_1

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 СПД ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати протиправними і скасувати:

податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 № 0000081702, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 87 808,75 грн. (у тому числі 70247 грн. за основним платежем та 17561,75 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 № 0000071702 про зобов'язання СПД ОСОБА_1 сплатити 75638,21 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 ухвалені у справі судові акти скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки дотримання Інспекцією строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», при обчисленні платникові оспорюваних сум грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на доходи фізичних осіб.

За наслідками нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2014 позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з помилково ототожнення податковим органом виручки платника єдиного податку у розумінні пункту 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, далі - Указ) з сумою транзитних грошових коштів, що підлягає обов'язковому перерахуванню третім особам; за посиланням суду, підстави для висновку про перевищення позивачем граничного обсягу виручки (як умови перебування на спрощеній системі оподаткування) за результатами трьох кварталів 2009 року відсутні.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 № 0000081702 скасовано в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 53410 грн. за основним платежем та 13352,50 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 № 0000071702 - в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 63011,11 грн.; в решті позову відмовлено.

Постанову мотивовано протиправністю нарахування платникові грошових зобов'язань поза межами 1095-денного строку з граничного дня подачі податкової декларації з відповідного платежу; водночас апеляційний суд погодився із здійсненою відповідачем кваліфікацією коштів, отриманих позивачем в рамках виконання зобов'язань з надання транспортно-експедиційних послуг, як виручки СПД ОСОБА_1

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СПД ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як скасоване помилково.

Інспекція також реалізувала право на касаційне оскарження судових актів зі спору, подавши до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення в частині задоволення позовних вимог та повністю відмовити у позові, посилаючись на проведення оспорюваних донарахувань у межах законодавчо визначеного строку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Інспекцією за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, оформленої актом від 13.12.2012 № 8877/17-2-НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив у ІІІ кварталі 2009 року законодавчо встановлений граничний обсяг виручки від надання транспортно-експедиційних послуг.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 з даної справи вже було сформовано правовий висновок щодо податкових наслідків цієї обставини.

Зокрема, надаючи тлумачення положенням пунктів 1, 5 Указу, касаційний суд зазначив, що при визначенні обсягу податкових прав і обов'язків суб'єкта малого підприємництва застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва.

Тобто до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку - фізичної особи у звітному податковому періоді. Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок СПД ОСОБА_1, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.

Згідно з частиною п'ятою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Втім всупереч наведеної процесуальної норми суд першої інстанції, постановляючи рішення з даного спору, проігнорував викладені в ухвалі від 15.10.2014 висновки Вищого адміністративного суду України без належного мотивування причин для цього, у зв'язку з чим не можна погодитися з правильністю оскаржуваної постанови Окружного адміністративного суду міста Києва.

Приймаючи рішення про часткове задоволення даного позову, апеляційний суд послався на визначення Інспекцією оспорюваних сум грошових зобов'язань з порушенням строку, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Так, в силу цього припису Закону за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Водночас підпунктом 15.1.2 пункту 15.1 цієї ж статті Закону передбачено, що податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Як зафіксовано в акті перевірки (та не спростовано позивачем у ході розгляду даної справи), за перевірений період декларація про майновий стан і доходи, а також податкові декларації з ПДВ позивачем до контролюючого органу не подавалися взагалі; апеляційний суд помилково ототожнив звітність за формою 1 ДФ, що подавалася СПД ОСОБА_1 до податкового органу, з декларацією про доходи суб'єкта підприємницької діяльності, який перебуває на загальній системі оподаткування, та помилково визнав протиправним донарахування платникові грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у відповідній частині.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

У той же час за правилами пункту 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), як-от - податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Таким чином, сума виручки платника єдиного податку, яка підлягає оподаткуванню за правилами Указу, не впливає на виникнення у особи обов'язку зареєструвати платником ПДВ; такий обов'язок виникає у суб'єкта малого підприємництва у разі перевищення протягом послідовних дванадцяти календарних місяців суми його оподатковуваних операцій 300 000 гривень, без урахування 500 тис. грн., отриманих у рамках провадження діяльності на умовах сплати єдиного податку.

Отже, для правильного встановлення дійсного обсягу податкового обов'язку платника з ПДВ суду слід було визначити, коли саме обсяг оподатковуваних поставок СПД ОСОБА_1 перевищив 300 000 грн. після втрати ним права перебувати на спрощеній системі (тобто починаючи з 4 кварталу 2009 року); на підставі встановленого визначити дату виникнення у позивача обов'язку зареєструватися платником ПДВ (у разі наявності відповідного перевищення) та визначити суму податкових зобов'язань з ПДВ, що підлягали сплаті позивачем з такої дати.

Наведена неповноти обставин справи не може бути усунута касаційним судом з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 у справі № 826/3835/14 скасувати.

3. Відмовити в частині позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2013 № 0000071702.

В решті справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько