ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/278/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Костюченко С.Г., Корнійчук Н.В.,

відповідача Шипілова С.-Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 рокуу справі№826/12395/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ашан») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, МГУ МІндоходів), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000773901, №0000783901, №0000793901, №0000803901, №0000873901, №0000883903, №0000903901 та визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування ТОВ «Ашан» пені по податку на доходи найманих працівників у розмірі 842205, 21 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000793901, №0000803901, №0000873901, №0000883903. У решті позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційні скарги просив в їх задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Ашан» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки 24 липня 2014 року відповідачем складено акт №802/28-10-39-10/35442481.

У зазначеному акті перевірки податковим органом зафіксовано допущення позивачем наступних порушень:

1) підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.228, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140, пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток всього у сумі 217098 469 грн.;

2) пункту 180.2 статті 180, підпункту «а» пункту 185.1 статті 185, пункту 186.3 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 190.2 статті 190, підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196, пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 200.1 - 200.3 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 9299148 грн.;

3) пунктів 103.4, 103.10 статті 103, пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено утриманий та перерахований до бюджету податок під час виплати доходу нерезиденту з джерелом походження з України на загальну суму 76278,42 грн.;

4) пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, зокрема при виплаті доходів із джерелом їх походження з України нерезиденту Сеgos Kft (Угорщина) ТОВ «Ашан» в 4 кварталі 2011 року не подано до контролюючому органу звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів за 2-4 квартали 2011 року;

5) заниження в додатку ПН до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства ТОВ «Ашан» задекларованого доходу нерезидента з джерелом походження з України в сумі 278951 грн. та заниження задекларованого податку в сумі 70406 грн. за 4 квартал 2011 року на суму 6583,0 грн.; за 2013 рік на суму 63823,0 грн.;

6) вимог підпункту 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 та пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період, що перевірявся на суму 6217744,67 грн.;

7) підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період, що перевірявся на суму 5839,07 грн.;

8) підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164, пункту 170.9 статті 170, пункту 164.5 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період, що перевірявся на суму 2920,77 грн.;

9) підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період, що перевірявся на суму - 6727,90 грн.

Встановлені випадки несвоєчасного перерахування утриманих сум податку на доходи фізичних осіб є порушенням вимог підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України. За прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України. За прострочення встановлених строків сплати податку на доходи фізичних осіб нарахована пеня в сумі 3587,44 грн.;

10) пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку;

11) пункту 321.5 статті 321, пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо несвоєчасного подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків);

12) пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2005 року № 587 «Про затвердження Порядку справляння збору на використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» зі змінами та доповненнями, пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо несвоєчасного подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків);

13) пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, а саме встановлено факти несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книгах обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО на загальну суму 264044,53 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 11 серпня 2014 року прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

№0000773901, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за користування радіочастотним ресурсом України в розмірі 2040,00 грн.;

№0000783901, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства в розмірі 170,00 грн.;

№0000793901, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9189410, 18 грн. та пені у сумі 842205,21 грн.;

№0000803901, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 11366098,00 грн.;

№0000873901, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 214946529,00 грн.;

№0000883903, згідно якого застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 913750,55 грн.;

№0000903901, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 68478,94 грн.

Постановляючи рішення про задоволення позову в частині, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про ненадання відповідачем доказів на підтвердження правомірності податкових повідомлень - рішень №0000793901, №0000803901, №0000873901 та №0000883903 від 11 серпня 2014 року.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу 3 статті 1 указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» стало виявлення під час перевірки несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів в книзі обліку розрахункових операцій.

Задовольняючи позов в цій частині суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявність роздрукованих фіскальних чеків є належним підтвердженням повного та своєчасного оприбуткування готівки, відображена в них сума грошових коштів внесена до фіскальної пам'яті касового апарату.

Колегія суддів з таким висновком судів погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. № 679-XIV, з наступними змінами та доповненнями, визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень Національного банку України.

На реалізацію таких повноважень 15 грудня 2004 року постановою Національного банку України №637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320, затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі по тексту - Положення №637).

Відповідно до преамбули названого Положення, воно визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

У пункті 1.2. Положення №637 закріплено визначення термінів, які використовуються у ньому. Так, під книгами обліку слід розуміти касову книгу, книгу обліку доходів і витрат, книгу обліку виданих та прийнятих старшим касиром грошей або книгу обліку розрахункових операцій.

Крім того, касова книга це документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі, а книга обліку розрахункових операцій (далі по тексту - КОРО) - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Пунктом 2.1. Положення №637 закріплено, що підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Пунктом 2.6. Положення №637 також закріплено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Аналізуючи наведені приписи пункту 2.6 Положення №637, судова колегія приходить до висновку, що ним передбачено два механізми оприбуткування готівки залежно від способу фіксації її надходження в касу: прибуткові касові ордери або фіскальні звітні чеки (РК).

Отже, у разі проведення готівкових розрахунків з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення №637, оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО.

Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995р. № 436/95 (далі по тексту - Указ №436/95).

Як встановлено під час перевірки та не заперечується позивачем під час розгляду справи, готівкові кошти оприбутковані наступним чином:

на підставі фіскального звітного чека від 15 листопада 2012 року в сумі 39381,63 грн. - 16 листопада 2012 року;

на підставі фіскального звітного чека від 12 липня 2012 року в сумі 44395,00 грн. - 13 липня 2012 року;

на підставі фіскального звітного чека від 11 лютого 2013 року в сумі 48618,91 грн. - 12 лютого 2013 року;

на підставі фіскальних звітних чеків від 10 січня 2011 року в сумі 15536,11 грн., від 11 січня 2011 року в сумі 11210,51 грн., від 12 січня 2011 року в сумі 28398,75 грн., 13 січня 2011 року в сумі 26149,05 грн. - 13 лютого 2011 року.

Отже позивачем оприбуткування готівкових коштів проведено несвоєчасно, а тому відповідачем правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі абзацу 3 статті 1 Указу №436/95.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 01 квітня 2014 року у справі 21-54а14, від 15 жовтня 2013 року у справі №21-247а13, від 15 жовтня 2013 року у справі №21-306а13, від 02 квітня 2013 року у справі №21-439а13, від 26 лютого 2013 року у справі №21-7а-13.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000883903 з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у відповідній частині.

Тим часом колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000793903.

Як встановлено судами, під час проведення перевірки податковим органом встановлено заниження грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, в результаті:

неутримання податку на доходи, виплачені фізичним особам, що не являються працівниками підприємства, за надані послуги та отриманий товар на підставі відсутності на момент перевірки Свідоцтв про сплату єдиного податку та свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності;

неутримання податку з доходів фізичних осіб, отриманих працівниками підприємства за рахунок коштів підприємства, як додаткове благо (з розрахункового рахунку підприємства на рахунки ПрАТ «Київстар» та СП ЦМС були перераховані кошти за додаткові послуги «ОООБОК», «Контент послуги (інформаційні, довідкові, замовні)»;

неутримання податку з доходів фізичних осіб, отриманих працівниками підприємства у вигляді відшкодування вартості проїзду на таксі, використання власного авто, використання найманого авто та хімчистку, проживання у двомісному номері готелю.

Відповідно до пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Судами під час розгляду справи встановлено, що при виплаті доходу на користь вказаних в акті перевірки фізичних осіб - підприємців позивачем правомірно не утримувався податок на доходи фізичних осіб з огляду на наявність у нього копій документів, що підтверджують державну реєстрацію таких осіб як суб'єктів підприємницької діяльності.

Також судами встановлено, що порядок користування додатковими мобільними послугами врегульовано наказами позивача №84-П та №84/1-П від 01 вересня 2011 року «Про необхідність надання можливості працівникам Товариства доступу до платних послуг з використанням мобільного зв'язку, в т.ч. мобільного Інтернету». Ці накази чітко встановлюють, що працівники використовують такі послуги виключно у виробничих цілях з метою виконання своїх трудових обов'язків. Використання послуг для власних потреб суворо заборонено.

При цьому, відповідачем не наведено аргументів та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження використання мобільних телефонів в особистих цілях працівниками позивача.

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про помилковість позиції податкового органу щодо допущення позивачем порушень вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Відповідно до підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 ПК України до складу витрат платника податку відносяться витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

За результатами аналізу наведених положень суди дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів, що норми Податкового кодексу України не містять обмежень щодо виду транспорту, витрати на оплату яких відрядженим працівником можуть бути віднесені до складу витрат платника податку. Крім того, наведеними нормами надано право платнику податків включати до податкових витрат витрати працівника на проїзд як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, у тому числі на орендованому транспорті, та витрати на побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни).

Доводи, наведені у касаційній скарзі не спростовують правомірності судових рішень у відповідній частині.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 серпня 2014 року №0000803901 та №0000873901 став висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про помилковість позиції податкового органу щодо заниження позивачем доходу та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками неврахування до їх складу вартості пакувальних матеріалів, безоплатно переданих кінцевому споживачу та визначеної з неї суми податку на додану вартість.

При цьому, поза увагою судів залишилась та обставина, що підставами для винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000803901 стало виявлення під час перевірки, зокрема:

заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з невіднесенням до їх складу вартості послуг з підбору персоналу;

завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до його складу вартості послуг з використання торгових марок;

завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до його складу вартості послуг з охорони, отриманих від ПП «Вітязь Груп Україна».

Також поза увагою судів залишилась та обставина, що підставами для винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000873901 стало виявлення під час перевірки, зокрема:

завищення задекларованих позивачем показників у рядку 06.5 (06.6) декларацій «Від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду;

завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за результатами проведення позивачем рекламної акції «День народження Ашан»;

завищення витрат, що враховуються для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток при придбанні послуг мобільного зв'язку з включенням до їх складу вартості додаткових (розважальних) послуг, послуг роумінгу та інших додаткових сервісів / послуг мобільного зв'язку;

завищення витрат, що враховуються для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток при придбанні послуг мобільного зв'язку з включенням до їх складу витрат з придбання послуг охорони у ПП «Вітязь Груп Україна».

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи та неповно з'ясували всі обставини у справі, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи в цій частині суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року в частині розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 серпня 2014 року №0000873901 та №0000803901 підлягають скасуванню, а справа у відповідній частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 227, 229, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року у справі №826/12395/14 в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000883903 скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000883903 відмовити.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року у справі №826/12395/14 в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 серпня 2014 року №0000793903 залишити без змін.

4. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року у справі №826/12395/14 в частині розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 серпня 2014 року №0000873901 та №0000803901скасувати.

Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та в частині направлення справи на новий розгляд перегляду не підлягає. В решті постанова може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна