ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/13147/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача не з'явився,

відповідача Крамаренко Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 рокуу справі2а/0470/4865/11за позовомДніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової службидоПублічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»простягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року Державна податкова інспекція у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, правонаступником якої є Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі по тексту - позивач, Дніпродзержинська ОДПІ) звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (далі по тексту - відповідач, ПАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»), в якому, з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог, просила стягнути податковий борг з земельного податку у сумі 1005953,45 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ПАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Відповідач перебуває на обліку в Дніпродзержинській об'єднаній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби з 1991 року, як платник окремих видів податків, в тому числі, плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, що підтверджується копією довідки від 15 листопада 2001 року за № 22326/10-2811.

Відповідачем було подано до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську податкові розрахунки земельного податку за 2005 - 2010 роки, у яких він самостійно визначив належні до сплати податкові зобов'язання зі сплати земельного податку.

У зв'язку з непроведенням оплати зазначених податкових зобов'язань, у відповідача утворилась заборгованість, з метою стягнення якої податковий орган звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що під час розгляду справи документально підтверджено існування у відповідача заборгованості зі сплати земельного податку. Посилання відповідача на пропущення позивачем строків звернення до суду не прийняті до уваги з огляду на встановлення факту звернення з позовом про стягнення частини суми заборгованості, яка утворилась у період 2002 - 2003 років, у грудні 2005 року.

Переглянувши рішення, прийняті судами першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами та підтверджується наявним у матеріалах справи висновком №1364/1365-12 судово-економічної експертизи від 30 листопада 2012 року, станом на 01 січня 2004 року за відповідачем обліковувалась заборгованість зі сплати земельного податку в розмірі 1744097,35 грн.

За період з 2004 року по 2010 рік відповідачем проведено оплату поточних зобов'язань з земельного податку та у зв'язку з переплатою сума заборгованості зменшилась до 1117578,73 грн.

Посилання судів на пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2181-ІІІ) на обґрунтування правомірності проведення податковим органом зарахування сплачених відповідачем сум в рахунок погашення заборгованості, а не за призначенням платежу, вказаного платником, колегія суддів вважає помилковим.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/89/76, у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України №2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України №2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Отже матеріалами справи підтверджується, що сума заборгованості зі сплати земельного податку, заявлена до стягнення податковим органом, утворилась у період до 01 січня 2004 року.

Відповідно до підпункту 18.2.1 пункту 18.2 Закону України №2181-ІІІ підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції. Безнадійним, зокрема, згідно підпункту «в» зазначеної норми, визнається податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений цим Законом.

Підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України №2181-ІІІ визначений для вказаних правовідносин спеціальний строк позовної давності - 1095 календарних днів.

Підпунктом 15.2.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону встановлено граничні строки стягнення податкового боргу. Зокрема, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Таким чином, з аналізу норм податкового законодавства, що були чинними до 31 грудня 2010 року чітко слідує, що списанню підлягає податковий борг платника податків, юридичної особи щодо якого минув термін позовної давності 1095 календарних днів.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що податковий борг, заявлений до стягнення у даній справі виник до 01 січня 2004 року, а отже на момент звернення до суду з вимогою про його стягнення є безнадійним, а отже підлягає списанню, що виключає підстави для його стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 227, 229, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року у справі №2а/0470/0470/4865/11 скасувати.

Постановити нове рішення, яким в задоволенні позову Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» про стягнення податкового боргу відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна