ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/5869/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.,

суддів: Головчук С.В.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Черняхівському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року у справі за позовом управління Пенсійного Фонду України в Черняхівському районі Житомирської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Володарськ-Волинському районі Житомирської області про стягнення суми витрат,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2012 року управління Пенсійного фонду України в Черняхівському районі Житомирської області звернулось до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Володарськ-Волинському районі Житомирської області про стягнення суми невідшкодованих витрат на виплату та доставку пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за січень-липень 2012 року в розмірі 223 825,34 грн. з них - 194 548,62 грн. державна адресна допомога і 29276,72 грн. - пенсії громадянам, які отримали каліцтво на території колишнього СРСР.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року - без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач та відповідач щомісячно підписували акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У зв'язку з виникненням неузгодженості між розрахунками позивача та відповідача до акту та списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, була складена таблиця розбіжностей, які не прийняті відповідачем до заліку.

Розбіжності в розмірі 223 825,34 грн. виникли в результаті незгоди відповідача відшкодовувати позивачу витрати на виплату на доставку пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсії у зв'язку в втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та державної адресної допомоги пенсіонерам в розмірі 194 548,62 грн., з виплати пенсії громадянам, що одержали трудове каліцтво (профзахворювання) за межами України - 194 548,62 грн. за період з січня по лютий 2012 року.

Відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я.

У частині 4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі - Закон №1105) встановлено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

У статті 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Так, у разі настання страхового випадку, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у встановленому законодавством порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Постановою Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4 затверджений Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку зі втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (надалі - Порядок № 5-4/4).

Пунктом 4 Порядку № 5-4/4 встановлено перелік виплат, які відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду, до яких, зокрема відносяться: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Статтею 28 Закону № 1105-ХІV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Таким чином, для визнання суми пенсії по втраті годувальника саме страховою виплатою в розумінні Закону № 1105-ХІV підставою для такої виплати Закон визначає обов'язкову наявність страхового випадку.

Згідно зі статтею 13 Закону № 1105-ХІV, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці». Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

З урахуванням положень статей 13, 14 Закону № 1105-ХІV травмування ОСОБА_2, яке сталося 29 червня 2000 року при виконанні трудових обов'язків за межами України не може вважатися страховим випадком в розумінні саме цього Закону та не є підставою для здійснення страхових виплат, передбачених статтями 28, 33 Закону № 1105-ХІV.

Статтею 2 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, що була підписана 9 вересня 1994 року державами колишнього Союзу РСР, в тому числі і Україною передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я в тому числі під час втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, пов'язаних з виконанням працівником трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої сторони, смерті, проводиться роботодавцем сторони, законодавство якої поширювалося на працівника під час отримання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті; роботодавець, відповідальний за заподіяну шкоду, відшкодовує її відповідно до свого національного законодавства.

Відповідно до статті 7 Угоди в разі ліквідації підприємства, винного в ушкодженні здоров'я працівника, та відсутності його правонаступника Сторона, на території якої ліквідовано підприємство, гарантує відшкодування шкоди працівнику відповідно до національного законодавства.

Тобто, зі змісту вищевикладеного випливає, що цими нормами врегульовано відносини, пов'язані з відшкодуванням витрат ПФУ, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові 21-361а11 Верховного Суду України у справі № 21-361а11 від 21 листопада 2011 року, яким переглядалася ухвала Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2011 року (№ 2а-6610/09/2370) за позовом Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхуванні від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Золотоноша Черкаської області про зобов'язання вчинити дії.

Таким чином, відповідач повинен відшкодувати позивачу основний розмір пенсії та щомісячної цільової грошової допомоги, призначеної по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсії у зв'язку в втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання лише по пенсіонерам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у розмірі 29210,36 грн.

Таким чином, ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, а саме: помилково відмовили у задоволенні позову в частині стягнення основного розміру пенсії та щомісячної цільової грошової допомоги, призначеної по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсії у зв'язку в втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у розмірі 29210,36 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення державної адресної допомоги, то зазначені вимоги є необґрунтованими, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV ( далі - Закон №1105-ХІV) та постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» (далі - постанова №265) не встановлено обов'язку Фонду відшкодовувати державну адресну допомогу.

Така позиція судів є правильною і відповідає судовій практиці Верховного Суду України (постанови ВСУ від 06 червня 2011 року (справа № 21-57а11), від 20 червня 2011 року (справа № 21-59а11) та від 14 листопада 2011 року (справа № 21- 343а11).

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону №1105-ХІV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Аналіз положень постанови № 265, якою передбачено надання щомісячної державної адресної допомоги, дає підстави вважати, що така допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Вирішуючи питання чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів, які відповідно до статті 46 Закону № 1105-ХІV не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати з виплати державної адресної допомоги.

До того ж, пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року за N5-4/4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за N 376/7697, передбачено перелік виплат, які відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України, серед якого відсутня щомісячна державна адресна допомога та витрати по її доставці.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Черняхівському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов управління Пенсійного Фонду України в Черняхівському районі Житомирської області задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Володарськ-Волинському районі Житомирської області на користь управління Пенсійного Фонду України в Черняхівському районі Житомирської області суми витрат, що підлягають відшкодуванню у розмірі 29210,36 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.В. Ліпський

Судді: С.В. Головчук

Ю.К. Черпак