ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"29" червня 2016 р. м. Київ К/800/64006/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Смоковича М.І.,Чумаченко Т.А.,

розглянувши відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 КАС України в порядку письмово провадження адміністративну справу за позовом ТОВ «Стілф» до Державної екологічної інспекції у місті Києві про визнання протиправним, нечинним та скасування припису, за касаційною скаргою ТОВ «Стілф» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року,-

встановив:

У липні 2014 року ТОВ «Стілф» звернулось до суду з вказаним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у місті Києві № 8/11449 від 17.06.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Стілф», посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У запереченні на касаційну скаргу Інспекція з питань захисту прав споживачів у Черкаській області, посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що за результатом проведення Державною екологічною інспекцією у місті Києві ТОВ «Стілф» на відповідність дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, складено акт № 08/11449. В акті зафіксовано, що позивачем здійснено діяльність з будівництва нежитлових приміщень за адресою: вул. Дехтярівська, 7, м. Київ. Встановлено факт використання двох дизельних бетононасосів, що є стаціонарним джерелами викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (стаціонарно встановлені на дільниці, закріплені розпірними механізмами), які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, чим порушено ст. 10, 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». Згідно викладених у ньому висновків дозвіл на викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами не наданий; не здійснюється виробничий контроль за охороною атмосферного повітря; на державний облік у галузі охорони атмосферного повітря не взято; зберігання та видалення відходів здійснюється всупереч вимогам екологічної безпеки.

На цій підставі відповідачем складено припис № 8/11449 від 17.06.2014, у якому від ТОВ «Стілф» вимагалось:

1. отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

2. здійснення виробничого контролю за охороною атмосферного повітря;

3. забезпечити здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел та ефективності роботи газоочисних установок;

4. постановки на державний облік у галузі охорони атмосферного повітря;

5. зберігання та видалення відходів здійснювати відповідно до вимог екологічної безпеки;

6. надати документи у галузі охорони і раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів;

7. надати технічну документацію дизельних бензонасосів;

8. облаштувати місця здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел (згідно фото фіксації);

9. надати звітність щодо кількості використаного палива та часи роботи на об'єкті стаціонарних джерел.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з наявності порушень з боку ТОВ «Стілф», які полягли у використанні стаціонарних джерел забруднення атмосфери за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що є порушенням вимог ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»; Постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 13.03.2002 «Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи». Також зазначено, що вимоги про здійснення зберігання та видалення відходів відповідно до вимог екологічної безпеки і надання документів у галузі охорони і раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів є обґрунтованими і такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Під забруднюючою речовиною розуміється речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища. При цьому, викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин.

Таким чином, викидами забруднюючих речовин вважається надходження в атмосферне повітря речовин хімічного або біологічного походження, що справляють негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами необхідно суб'єктам господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин, які справляють негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1780 затверджено Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, у якому зазначено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінприроди.

На виконання вказаного Порядку Міністерством охорони навколишнього природного середовища України було видано наказ від 16.08.2004 № 317, яким затверджено Перелік типів устаткування для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Перелік є вичерпним, до якого дизельні бетононасоси не віднесено.

Відповідно до частин 1-5 Закону України «Про відходи» зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.

Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання.

Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об'єкти повинні використовуватися лише для відходів, заявлених на одержання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Розміщення небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях та здійснюється відповідно до ліцензійних умов щодо поводження з небезпечними відходами. Провадження інших видів діяльності, не пов'язаної з поводженням з небезпечними відходами, на території, відведеній для їх розміщення, забороняється (частина 8 статті 34 Закону України «Про відходи»).

За змістом частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що Державною екологічною інспекцією у місті Києві не доведено, що ТОВ «Стілф» здійснюються викиди забруднюючих речовин, що справляють негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища, а також порушуються вимоги щодо зберігання і видалення відходів, раціонального використання вод.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, складаючи спірний припис № 8 від 17.06.2014 Державна екологічна інспекція у місті Києві діяла не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 229 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтею 220, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

по с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ТОВ «Стілф» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року - скасувати.

Задовольнити позов ТОВ «Стілф» до Державної екологічної інспекції у місті Києві про визнання протиправним, нечинним та скасування припису.

Визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у місті Києві № 8/11449 від 17.06.2014.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: