ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2016 року м. Київ справа № 800/492/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Голяшкіна О.В.,

Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

Черпіцької Л.Т.,

при секретарі судового засідання: Скавуляк Т.В.,

за участю представників сторін: представника позивачки - ОСОБА_4, представника відповідача - Білопольської Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення, визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить суд:

визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 липня 2016 року № 1363/дп-16;

визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із встановлення факту, що «суддя ОСОБА_6 порушила принципи гласності та відкритості судового розгляду, закріплені частиною другою статті 6 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи» під час розгляду справи № 752/14702/14-ц.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем упереджено, без урахування її пояснень, із перевищенням повноважень та з порушенням законодавства, що регламентує спірні правовідносини. Позивач вважає незаконним припинення відкритого щодо неї дисциплінарного провадження через закінчення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, адже, за її переконанням, таке припинення повинно було відбутися з мотивів відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, наполягав на відсутності підстав для їх задоволення з огляду на правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та викладених у ньому висновків. Також представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України з тих мотивів, що відповідно до частини третьої статті 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІІІ, рішення про припинення дисциплінарного провадження оскарженню не підлягає.

Заслухавши пояснення представника позивачки, представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, надані сторонами у справі, на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти них, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позову.

Судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 «Про призначення суддів» ОСОБА_6 призначено строком на п'ять років на посаду судді Вільшанського районного суду Кіровоградської області.

Указом Президента України від 06 вересня 2013 року № 503/2013 «Про переведення суддів» суддю Вільшанського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_6 переведено на роботу на посаді судді Голосіївського районного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку.

У провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 752/14702/14-ц (провадження № 2/752/4986/14) за позовом ОСОБА_7 Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_9, Компанії «Аррікано Ріал Естейт», треті особи: ТОВ «Призма Бета», Компанія «Торсем Ко Лімітед», Компанія «Ассофіт Холдінгс Лімітед», Компанія «Філгейт Кредіт Ентерпрайзіс Лімітед», про визнання зобов'язання припиненим та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року у справі № 752/14702/14-ц (головуючий - суддя ОСОБА_6) позов задоволено повністю.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року у справі № 752/14702/14-ц залишено без змін.

Поряд із викладеним, у лютому та квітні 2015 року директор компанії «Аррікано Ріел Естейт Пі Ел Сі» Ковалів Я.Б. та представник компанії Пєсков В.Г. звернулись зі скаргами на дії судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6, у яких просили притягнути останню до дисциплінарної відповідальності (вх. Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №№ 8вк-865/15 від 06 лютого 2015 року, 8вк-865/15/1 від 17 лютого 2015 року та 8вк-865/15/2 від 14 квітня 2015 року).

Скарги, серед іншого, мотивовані тим, що при розгляді справи № 752/14702/14-ц суддя ОСОБА_6 не дотрималася положень Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15 листопада 1965 року) та статті 74 Цивільного процесуального кодексу України.

За результатом перевірки даних, викладених у названих скаргах, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Весельська Т.Ф. запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6 (висновок від 09 грудня 2015 року).

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 грудня 2015 року № 3887/дп-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 липня 2016 року № 1363/дп-16 дисциплінарне провадження стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6 припинено на підставі частини четвертої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI) з огляду на закінчення строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому, в названому рішенні Комісія констатувала наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_6 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у відповідній редакції).

Підставою для такого висновку Комісії стало твердження про те, що дії судді ОСОБА_6 під час розгляду справи № 752/14702/14-ц не узгоджуються з вимогами частини четвертої статті 74 Цивільного процесуального кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, судові засідання з розгляду справи № 752/14702/14-ц призначалися на 01 жовтня 2014 року, 21 жовтня 2014 року та 28 жовтня 2014 року.

Під час перевірки Комісією встановлено, що згідно з рішенням суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 752/14702/14-ц відповідач - Компанія «Аррікано Ріал Естейт» в судове засідання не з'явився, а в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази його повідомленні.

Водночас Комісією встановлено, що судову повістку про виклик до суду на засідання, призначене на 28 жовтня 2014 року, Компанії «Аррікано Ріал Естейт» надіслано 24 жовтня 2014 року та вручено 29 жовтня 2014 року, тобто на наступний день після судового засідання та ухвалення рішення у справі, що підтверджується описом вкладення у відправленні за накладною кур'єрської доставки DHL № 1746506285 від 24 жовтня 2014 року та роздруківкою з сайту цієї служби за результатом відстеження зазначеної накладної, копії яких наявні у матеріалах справи.

Комісія в оскаржуваному рішенні зазначила, що такими діями суддя ОСОБА_6 порушила принципи гласності та відкритості судового розгляду, закріплені частиною другою статті 6 Цивільного процесуального кодексу України.

Вказуючи на необґрунтованість висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про наявність підстав для притягнення до відповідальності з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у відповідній редакції), та протиправність дій відповідача щодо встановлення факту порушення принципів гласності та відкритості судового розгляду, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 29.09.2015 та яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно з частиною першою статті 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, надалі за текстом - Закон № 2453-VI) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

За змістом пункту 1 частини першої статті 85 Закону № 2453-VI здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів віднесено до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з пунктами 8 та 9 частини першої статті 91 Закону № 2453-VI Вища кваліфікаційна комісія суддів України, поміж іншим, розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження; приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовує дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №2453-VI якщо Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Комісія припиняє дисциплінарне провадження та повідомляє про це заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 89 Закону №2453-VI встановлено, що суддя місцевого чи апеляційного суду може оскаржити рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції або Вищого адміністративного суду України не пізніше одного місяця з дня вручення йому чи отримання поштою копії рішення.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняття «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), яке розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення повинно бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Тлумачення в системному зв'язку наведених норм дає підстави для висновку, що відповідач, прийнявши рішення від 07.07.2016 №1363/дп-16, яким припинив дисциплінарне провадження відносно позивача з підстав закінчення встановленого законом строку для застосування дисциплінарного стягнення, констатував наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності згідно з пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Вказане рішення прямо впливає на права, свободи та інтереси позивача, а тому вона, як суб'єкт дисциплінарного провадження в розумінні зазначених законодавчих норм, має право на оскарження вказаного рішення до суду.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Заперечення відповідачем можливості оскарження рішення про припинення дисциплінарного провадження, не можна тлумачити як позбавлення особи права на судовий захист.

Аналогічна правова позиція викладена у рішеннях Вищого адміністративного суду України у адміністративній справі № 800/512/15 та у справі №800/486/16.

З огляду на викладене клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Спірним у цій справі є питання обґрунтованості висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо наявності підстав для притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 1 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI, яким, серед підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, закріплено: істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову.

Як вже зазначено, такого висновку Комісія дійшла у зв'язку з тим, що згідно з рішенням суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 752/14702/14-ц, прийнятим позивачкою, відповідач - Компанія «Аррікано Ріал Естейт» в судове засідання не з'явився, а в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази його повідомлення.

У свою чергу, Комісією встановлено, що судову повістку про виклик до суду в судове засідання, призначене на 28 жовтня 2014 року, Компанії «Аррікано Ріал Естейт» відправлено 24 жовтня 2014 року та вручено 29 жовтня 2014 року.

Зазначені обставини позивачем не заперечуються.

Колегія суддів враховує, що надані членові Комісії позивачем пояснення щодо вручення судової повістки Компанії «Аррікано Ріал Естейт» 15 жовтня 2014 року, на які посилається позивач у позовній заяві, не стосуються повідомлення зазначеної компанії про судове засідання, призначене на 28 жовтня 2014 року, адже відповідна повістка про виклик до суду складена 21 жовтня 2014 року.

Відповідно до статті 2 Закону № 2453-VI суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою статті 6 Цивільного процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

За приписами частин четвертої та абзацу першого частини п'ятої статті 74 зазначеного Кодексу судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

При цьому, згідно з частиною дев'ятою статті 76 Цивільного процесуального кодексу України особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 419 цього Кодексу (у порядку виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України).

Колегія суддів зауважує на тому, що викладені в поясненнях, наданих під час перевірки, посилання позивача на положення пункту a) статті 10 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965 року) (яка не ратифікована Україною в установленому порядку), та відповідні застереження Уряду Республіки Кіпр, щодо можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, не звільняють суд від обов'язку пересвідчитись у завчасному повідомленні осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи встановлені обставини справи та приписи законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем під час розгляду справи 752/14702/14-ц допущено істотне порушення норм цивільного процесуального законодавства щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце розгляду справи. Так, позивач, надсилаючи 24 жовтня 2014 року судову повістку про виклик в судове засідання, призначене на 28 жовтня 2014 року, компанії, яка зареєстрована у Республіці Кіпр, мала усвідомлювати неможливість завчасного повідомлення особи про дату, час та місце судового розгляду справи, та, відповідно, неможливість забезпечення вказаною особою явки свого уповноваженого представника у вказане судове засідання.

За таких обставин колегія суддів вважає вірною правову позицію відповідача щодо констатації істотного порушення з боку позивача норм процесуального права при здійсненні правосуддя.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 160, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

У позові ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним і скасування рішення № 1363/дп-16 від 07 липня 2016 року та визнання протиправними дій - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути переглянута Верховним Судом України.

Головуючий суддя: Л.Я. Гончар

Судді: О.В. Голяшкін

С.А. Горбатюк

Л.Л. Мороз

Л.Т. Черпіцька