ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року К/800/63760/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року по справі № 821/2346/14

за позовом ОСОБА_4

до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області

про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про скасування рішення. Просила суд визнати протиправними дії та рішення Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо відмови їй у наданні дозволу на імміграцію та зобов'язати відповідача видати їй посвідку на постійне місце проживання.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 24 травня 2014 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну; зобов'язано відповідача прийняти рішення щодо надання ОСОБА_4 дозволу на імміграцію в Україну.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року залишити в силі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на початку травня 1997 року разом з родиною прибула до України для постійного проживання.

За час проживання в Україні уклала шлюб з громадянином ОСОБА_6 Від шлюбу мають доньку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_4 постійно проживає за адресою с. Петрівка, Скадовського району, Херсонської області.

27 лютого 2013 року позивачу надано посвідку на тимчасове проживання в Україні, термін якої продовжено до 7 лютого 2015 року.

23 січня 2014 року позивач звернулась до Скадовського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Рішенням від 24 травня 2014 року №29/697 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3, 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність підстав, визначених пунктах 3, 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» щодо відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом позовних вимог, зокрема, була вимога про видачу посвідки на постійне проживання, а не надання дозволу на постійне проживання в Україні, тому і відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд касаційної інстанції не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України від 7 червня 2011 року №1182-VI «Про імміграцію» (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону іммігрантом є іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозволом на імміграцію є рішення, що надає іноземцям та особам без громадянства право на імміграцію.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Пунктом 1 частини 3 статті 4 визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 9 Закону заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Відповідно до частини 11 статті 9 Закону термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання. Перелік документів, які додаються до заяви для надання дозволу на імміграцію та перелік яких визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я також визначений вказаною статтею.

Частиною 1 статті 10 Закону встановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок).

За змістом пункту 12 Порядку територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Державної міграційної служби чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Відповідно до пункту 14 Порядку територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів Служби безпеки України, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи Служби безпеки України, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку).

На виконання пункту 14 Порядку після отримання заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем було направлено відповідні інформаційні запити.

На адресу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області надійшла відповідь Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 28 квітня 2014 року № 22/9-582, в якій зазначено про доцільність відмови громадянці Російської Федерації ОСОБА_4 в оформленні дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» із урахуванням системного використання державними правоохоронними органами Російської Федерації власних громадян, попередньо легалізованих на території України, для проведення протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, а також військової агресії з боку суміжної держави, з метою недопущення загрози засадам національної безпеки України.

Судами встановлено, що єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну визначено лист Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 28 квітня 2014 року № 22/9-582, який не містить будь-яких конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме нею будь-яких протиправних дій на шкоду державній безпеці України.

При цьому у названому листі не містяться посилання на конкретні обставини, встановлені щодо позивача, які відповідно до частини 1 статті 10 Закону можуть бути підставами для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що лист Управління Служби безпеки України в Херсонській області не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в розумінні пункту 6 частини 1 статті 10 Закону та який є підставою для відмови у наданні дозволу для імміграції.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_4 є дружиною громадянина України і матір'ю громадянки України, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону дає їй позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Скадовського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про відмову у наданні ОСОБА_4 дозволу на імміграцію в Україну прийнято всупереч вимогам чинного законодавства.

Також суд касаційної інстанції зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції задоволено вимоги, які не були заявлені позивачем є безпідставними з огляду на наступне.

В постанові від 11 серпня 2014 року Херсонський окружний адміністративний суд зазначив, що відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача видати позивачу посвідку на постійне проживання в Україні та вважає, що належним способом захисту її порушеного права в даному випадку є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_4 дозволу на імміграцію в Україну на підставі якого і має бути видана посвідка.

Проте, судом першої інстанції не враховано, що повноваження відповідача щодо надання дозволу на імміграцію в України є дискреційними, а завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вказаний висновок суду першої інстанції є формою втручання до повноважень відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Крім того, частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції питання розподілу судових витрат не вирішено, а рішення ухвалене на користь позивача, судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви в розмірі 73,08 грн. необхідно стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Виходячи з викладеного, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні.

Керуючись статтями 94, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року скасувати.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року змінити.

Викласти абзац третій резолютивної частини постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року в наступній редакції:

«Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області розглянути питання про надання ОСОБА_4 дозволу на імміграцію в Україну».

Доповнити резолютивну частину постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року наступного змісту:

«Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на користь ОСОБА_4 73,08 грн. сплаченого судового збору за подачу позовної заяви.».

В іншій частині постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.