ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2016 р. м. Київ К/800/48736/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Черпіцької Л.Т.Суддів -Розваляєвої Т.С. Маслія В.І. розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справуза касаційною скаргоюГоловного управління Держземагентства у Житомирській областінапостанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2014 рокуу справі№ 806/2554/14за позовомОСОБА_4доГоловного управління Держземагентства у Житомирській областіпровизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Держземагентства у Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Держземагентства у Житомирській області щодо вимагання документів не передбачених ст.123 Земельного кодексу України для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою з правом передачі в оренду земельних ділянок площею 8,0 га для ведення фермерського господарства на території Волицької сільської ради Андрушівського району, площею 28,3587 га та 19,0680 га для ведення фермерського господарства на території Високопічської сільської ради Житомирського району;

- зобов'язати Головне управління Держземагентства у Житомирській області розглянути клопотання від 03.03.2014 року та прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою з правом передачі в оренду земельних ділянок площею 8,0 га для ведення фермерського господарства на території Волицької сільської ради Андрушівського району, площею 28,3587 га та 19,0680 га для ведення фермерського господарства на території Високопічської сільської ради Житомирського району у відповідності до законодавства.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначив, що відповідач протиправно, посилаючись на п.6 ст.118 Земельного кодексу України, відмовив йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав відсутності документів, до підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, оскільки цією статтею регулюються питання порядку безоплатної приватизації земельної ділянки громадянам, а пунктом 6 цієї статті безоплатного одержання громадянами у власність земельної ділянки із земель державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та інших потреб.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держземагентства у Житомирській області щодо вимагання у ОСОБА_4 документів, які не передбачені ст.123 Земельного кодексу України за його клопотаннями від 3 березня 2014 року. Зобов'язано Головне управління Держземагентства у Житомирській області розглянути клопотання ОСОБА_4 від 3 березня 2014 року про надання дозволу на розробку проектів землеустрою земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Головне управління Держземагентства у Житомирській області звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.03.2014 р. позивач звернувся до Головного управління Держземагентства у Житомирській області із заявами, у яких просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо передачі в оренду терміном на 25 років земельних ділянок для ведення фермерського господарства площею 8,0 га на території Волицької сільської ради Андрушівського району, площею 28,3587 га та 19,0680 га на території Високопічської сільської ради Житомирського району. До вказаних заяв позивачем було додано: копію документів, що посвідчують фізичну особу, викопіювання щодо місце розташування земельної ділянки та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідач листом від 17.03.2014 року № 19-6-0.21-1543/2-14 повідомив, що його кваліфікація згідно диплому «Економіка труда» не відповідає нормам чинного законодавства, а прикладена довідка від 15.01.2014 р. №1 не є підставою набутого досвіду роботи у сільському господарстві. При цьому відповідач у свої відповіді посилався на пункт 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що виключний перелік документів, які додаються до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначений ст.123 Земельного кодексу України. З огляду на те, що вказаний перелік розширеному тлумаченню не підлягає, відповідач не мав права вимагати від позивача надавати документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Крім того, суди зазначили, що посилання відповідача на ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» є необґрунтованими, так як вказана норма не поширює свою дію на відносини, які виникли між позивачем та Головним управлінням Держземагентства в Житомирській області, оскільки останній не наділений повноваженнями вимагати додаткові документи, що не передбачені ст.123 Земельного кодексу України.

Колегія суддів вважає передчасними такі висновки судів, з огляду на наступне.

Так, спірним у даному випадку є питання регулювання порядку отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема, чи здійснюється це відповідно до норм Земельного кодексу України чи Закону України «Про фермерське господарство».

Відповідно до ч.4 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.2 ст.123 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст.123 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, відповідно до преамбули Закону України «Про фермерське господарство» цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України, та спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до частини 1, 3 та 4 статті 7 цього Закону, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що перелік підстав для відмови у наданні земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства є вичерпний, а відтак висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що Закон України «Про фермерське господарство» не поширює дію його застосування до даних правовідносин, є помилковим.

Враховуючи відсутність затвердженого переліку документів про досвід роботи в сільському господарстві, наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, з поміж інших вимог Закону, є достатньою підставою для отримання земельної ділянки в оренду.

Між тим, кваліфікація позивача згідно диплому «Економіка труда» не відповідає нормам чинного законодавства. Так само, як і довідка ТОВ «Ніка+» від 15.01.2014 р. №1 не може підтверджувати досвід роботи позивача в сільському господарстві без закріплення про цей документ в нормативному акті.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Головного управління Держземагентства у Житомирській області задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року скасувати, та ухвалити у справі нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Головного управління Держземагентства у Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: