ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/51009/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,

суддів:Іваненко Я.Л.,Тракало В.В.,

при секретарі - Буденку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, -

у с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС Укр?аїни в Київській області) про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на службі.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у відповідності до наказів від 30 листопада? 2012 року № 835 і 29 грудня 2012 року № 1143 о/с відповідач його звільнив з органів внутрішніх справ та запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпункту "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення), за порушення дисципліни.

Вважаючи оскаржувані накази відповідача такими, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та вимогах закону, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними і скасовано накази ГУ МВС України в Київській області від 30 листопада 2012 року № 835 і 29 грудня 2012 року № 1143 о/с. в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, поновлено ОСОБА_4 на посаді старшого слідчого відділу розслідувань особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами і злочинними організаціями слідчого управління ГУ МВС України в Київській області з 29 грудня 2012 року, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ГУ МВС України в Київській області посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Задовольняючи позов і поновлюючи ОСОБА_4 на службі в органах внутрішніх справ суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач порушив порядок та процедуру проведення службового розслідування і накладення дисциплінарного стягнення.

Проте до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено і це вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ з 1997 року, з серпня 2011 року обіймав посаду старшого слідчого відділу розслідувань особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами та злочинними організаціями.

7 листопада 2012 року відповідач провів службове розслідування за інформацією щодо порушення Генеральною прокуратурою України відносно позивача кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Згідно з висновками службового розслідування, наприкінці вересня - початку жовтня 2012 року ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_5, за пособництва адвоката ОСОБА_6 вимагали у громадянина ОСОБА_7 незаконну грошову винагороду за вирішення питання щодо звільнення останнього від кримінальної відповідальності, а також повернення речових доказів по кримінальній справі.

Встановлено, що 16 жовтня 2012 року у ресторані «Смородина» ОСОБА_6 зустрівся з довіреною особою ОСОБА_7 - ОСОБА_8, який передав частину раніше обумовленої незаконної грошової винагороди у розмірі 20 000 доларів США. 7 листопада 2012 року в м. Бориспіль ОСОБА_6 знову зустрівся з ОСОБА_8, який в ході передачі другої частини коштів у розмірі 30 000 доларів США був затриманий працівниками СБУ.

В ході подальших слідчо-оперативних дій 7 листопада 2012 року ОСОБА_4 був затриманий Генеральною прокуратурою України, відносно якого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За приписами пункту 64 підпункту "є" Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів i підрозділів, та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту під проступком розуміється невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За приписами статті 5 Дисциплінарного статуту, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового i начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність.

Статтею 12 вище згаданого нормативного акту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ. Звільнення з органів внутрішніх справ є найсуворішим видом стягнення, рішення про накладення якого має прийматися з урахуванням тяжкості вчиненого та попередньої роботи особи.

Наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 628/20941 затверджено Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - Правила).

Відповідно до пункту 4.1 розд?ілу ІІІ Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров'я людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

Суди першої і апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували того, що порушення, які були допущені позивачем під час виконання службових обов'язків, давали підстави для застосування найсуворішого виду стягнення.

Позивача було притягнуто то дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни - вступ у неділові стосунки з цивільними особами, що стало можливим внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, порушення Закону України «Про міліцію», кримінально-процесуального законодавства, Кримінального кодексу України, Присяги працівника міліції та низьких морально-ділових якостей.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність.

Системний аналіз зазначеного дає підстави дійти висновку, що порушення, які допустив ОСОБА_4 під час виконання службових обов'язків, давали відповідачу підстави застосувати до нього найсуворіший вид стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ.

Дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області при прийнятті оскаржуваних рішень відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, правових підстав для задоволення позову у судів попередніх інстанцій не було.

Оскільки суди обставини справи встановили повно і правильно, однак порушили норми матеріального і процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: Я.Л. Іваненко

В.В. Тракало