ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/51771/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (далі - Управління) на постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Управління здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років з урахуванням проведених виплат з 1 січня 2013 року до досягнення нею трирічного віку.

В обґрунтування позову зазначила, що вона має статус особи, застрахованої у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а отже, має право на соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Управління здійснити перерахунок та виплату позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» у розмірах, що дорівнюють прожитковому мінімуму для дітей віком до 6 років з врахуванням підвищення виплат відповідно до прожиткового мінімуму на дитину, починаючи з 1 січня 2013 року по 30 липня 2013 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні та має статус особи, застрахованої у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-ХІІ), дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон № 2240-III), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II зазначеного Закону щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.

Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Таким чином, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III.

Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (далі - Закон № 2154-VI) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога по догляду за дитиною відповідно до Закону № 2240-ІІІ призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 саме на виконання Закону № 2811-ХІІ (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону № 2154-VI не приймався.

Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону № 2240-III на виконання статті 45 Закону № 2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.

Таким чином, з 1 січня 2011 року існує дві законодавчі норми щодо виплати допомоги по догляду за дитиною у розмірах, передбачених Законом № 2811-ХІІ та Законом № 2240-ІІІ.

Оскільки у справі, що розглядається, суди встановили, що спір виник щодо виплати допомоги з 1 січня 2013 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон № 2240-III, відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суди попередніх інстанцій на вказані обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення спору, увагу не звернули, у зв'язку з чим допустили неправильне застосування норм матеріального права, та постановили судові рішення, обґрунтувавши їх правовими нормами, що не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, то рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення.

За правилами частини шостої статті 94 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За перевіркою матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 здійснила витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 грн 50 коп., що підтверджується квитанцією від 1 липня 2013 року.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 94 КАС України).

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що понесені ОСОБА_4 витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню з Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 222, 227, 229, 232 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно зі статтею 43 Закону № 2240-III з 1 січня 2013 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 34 грн 50 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников