ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/38741/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2010 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області (далі - ГУ МВС), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області в якому, з урахуванням змінених та уточнених позовних вимог, просив: визнати дії неправомірними; зобов'язати ГУ МВС внести зміни до наказу Управління внутрішніх справ Магаданської області Російської Федерації № 101 від 8 листопада 1995 року (далі - наказ № 101), зазначивши підставою звільнення ОСОБА_4 - «за вислугою років»; здійснити перерахунок його пенсії з урахуванням усіх складових грошового забезпечення включаючи надбавки, встановлені Указами Президента України від 14 липня 1999 року № 847/99 «Про додаткові заходи щодо впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» (далі - Указ № 847/99), від 23 лютого 2002 року № 173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі - Указ № 173/2002), від 5 травня 2003 року № 389/2003 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» (далі - Указ № 389/2003), компенсації замість продовольчого пайка та надбавки за роботу з таємними документами, починаючи з 1 березня 2006 року; зобов'язати ГУ ПФУ здійснити перерахунок і виплатити йому недоотриманої частини пенсії у розмірі 482023,11 гривень; зобов'язати ГУ МВС надати до Управління праці та соціального захисту населення Придніпровського району Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради відомості про позивача для включення їх до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр); компенсувати позивачу, починаючи з 1 березня 2006 року, 50 відсотків коштів, сплачених ним за оплату жилої площі та комунальних послуг в сумі 20759,64 гривень.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що має право на спірний перерахунок пенсії і виплату йому спірних коштів, а також на пільги, встановлені чинним законодавством, однак відповідач такий перерахунок і виплату коштів не здійснив, при цьому зазначив про відсутність у позивача права на пільги.

Вважаючи це порушенням своїх прав, ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та задоволено позов частково, визнано незаконною відмову ГУ МВС у підтвердженні пільг пенсіонеру міліції та зобов'язано видати позивачу довідку для включення відповідних відомостей до Реєстру. Позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачу, починаючи з 1 березня 2006 року залишено без розгляду, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач - ГУ МВС, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову та залишаючи частину вимог без розгляду апеляційний суд виходив з того, що позивач має право на пільги, встановлені для працівників міліції, відповідно до статті 22 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ), крім того, позивач пропустив строк звернення до суду з цим адміністративним позовом, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а порушення прав позивача в іншій частині позову не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ Російської Федерації і звільнений зі служби, з Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації з 8 листопада 1995 року наказом № 101 за пунктом «в» статті 58 «Положения о службе в органах внутренних дел Российской Федерации», затвердженого постановою ВС РФ від 23 грудня 1992 року № 4202-1 (за вислугою років, що дає право на пенсію).

Позивачу призначено пенсію за вислугу років за нормами Закону Російської Федерації від 12 лютого 1993 року № 4468-1 «О пенсионном обеспечении лиц, проходивших военную службу, службу в органах внутренних дел и их семей».

У 2006 році ОСОБА_4 переїхав на постійне проживання до України, у зв'язку з чим, звернувся до відповідачів за призначенням йому пенсії.

Починаючи з 1 березня 2006 року позивачу призначена пенсія за вислугою років згідно Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) за матеріалами пенсійної справи, надісланої з Управління внутрішніх справ Магаданської області Російської Федерації.

Розмір пенсії обчислено відповідачем за правилами частини 3 статті 43 Закон № 2262-ХІІ, зокрема, з урахуванням надбавок, встановлених Указами Президента України № 847/99, № 173/2002 та № 389/2003, проте у розрахунок пенсії не були включені компенсація замість продовольчого пайка та надбавка за роботу з таємними документами.

З 1 січня 2008 року пенсія позивача була перерахована у відповідності до вимог частини 3 статті 63 Закону № 2262-ХІІ, Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі - Порядок № 45), постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - постанова КМУ № 1294), а у 2011 році згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - постанова № 355).

Так, відповідно до статей 1, 2 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі - Угода) пенсійне забезпечення й обов'язкове державне страхування військовослужбовців Збройних Сил держав - учасниць Співдружності та інших військових формувань, створених законодавчими органами цих держав, Об'єднаних Збройних Сил Співдружності, Збройних Сил й інших військових формувань колишнього Союзу РСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих військовослужбовців здійснюються на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені або будуть установлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають зазначені військовослужбовці та їх сім'ї, а до прийняття цими державами законодавчих актів з цих питань - на умовах, за нормами і в порядку, встановлених законодавством колишнього Союзу РСР. При цьому рівень пенсійного забезпечення військовослужбовців і їх сімей, який встановлюється законодавством держав-учасниць відповідно до Угоди про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їх сімей від 14 лютого 1992 року, не може бути нижче рівня, встановленого раніше законодавчими й іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР.

У вислугу років для призначення пенсій військовим зараховується служба (у тому числі на пільгових умовах) у Збройних Силах і інших військових формуваннях, зазначених у статті 1 цієї Угоди, у порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території котрих військовослужбовці проходили службу.

Розмір грошового забезпечення (заробітку) для призначення пенсій військовослужбовцям і їх сім'ям визначається в порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території яких проживають військовослужбовці або їх сім'ї.

У відповідності до частини 3 статті 43 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу в Україні) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.

Саме виходячи з таких критеріїв законодавства і була обчислена пенсія позивача, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Фактично, ОСОБА_4 не погодився з діями відповідачів, щодо не врахування при обчисленні розміру пенсії компенсації замість продовольчого пайка та надбавки за роботу з таємними документами.

Водночас, виплата компенсації замість продовольчого пайка, починаючи з 1 червня 1995 року не здійснюється, а надбавка за роботу з таємними документами позивачу не призначалась і не виплачувалась.

Отже, з огляду на вимоги вищевказаних положень Закону № 2262-ХІІ згадані види грошового забезпечення позивача правомірно не були враховані при обчисленні розміру його пенсії.

Окрім цього, починаючи з 1 січня 2008 року пенсія позивача була перерахована на підставі частини 3 статті 63 Закону № 2262-ХІІ у зв'язку із прийняттям постанови КМУ № 1294.

Порядок перерахунку пенсій, призначених за нормами Закону № 2262-ХІІ врегульовано Порядком № 45.

За змістом абзацу 6 пункту 5 зазначеного Порядку додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), для перерахунку пенсії не враховуються.

Надбавки, передбачені Указами Президента України № 847/99, № 173/2002 та № 389/2003 були скасовані Указом Президента України Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року № 379 та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України, а тому не підлягають врахуванню при перерахунку пенсії на підставі частини 3 статті 63 Закону № 2262-ХІІ, що також правильно встановили і суди попередніх інстанцій.

Правильним є і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, в частині вимог щодо зобов'язання ГУ МВС внести зміни до наказу № 101 шляхом зазначення підстави звільнення зі служби ОСОБА_4 - «за вислугою років», оскільки такий наказ видано Управлінням внутрішніх справ Магаданської області Російської Федерації, а отже і дискреційне повноваження щодо внесення змін у цей наказ належить саме останньому.

Таким чином, вказана позовна вимога не може бути заявлена до ГУ МВС, яке такий наказ не видавало і не уповноважена вносити будь - які зміни до цього наказу.

Стосовно висновків суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовної вимоги про зобов'язання ГУ МВС надати до Управління праці та соціального захисту населення Придніпровського району Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради відомості про позивача для включення їх до Реєстру, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

14 лютого 1992 року підписана та набрала чинності Угода між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Статтею 1 цієї Угоди встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав - учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР.

Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави - учасниці Співдружності мають право вживати заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20 грудня 1990 року «Про міліцію», зокрема, статтею 22 цього Закону в редакції, чинній у період проходження служби позивачем, було передбачено, що працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива.

За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.

З огляду на приписи наведених норм законодавства, а також з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (справа № 1-16/99), колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на пільги, встановлені вищевказаними положеннями Закону № 565-ХІ для працівників міліції звільнених зі служби.

В свою чергу, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» (далі - постанова КМУ № 117) постановлено органам, закладам і установам Міністерства внутрішніх справ, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової адміністрації, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства оборони, Міністерства освіти і науки, Служби безпеки, Міністерства культури і туризму, Міністерства аграрної політики, Міністерства вугільної промисловості, Міністерства палива та енергетики, Міністерства охорони здоров'я передати управлінням праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, структурним підрозділам з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад інформацію про осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, перебувають або перебували на обліку у зазначених органах, закладах і установах.

Цією ж постановою затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).

Пунктом 2 Положення передбачено, що до Реєстру включається така інформація: загальні відомості про пільговика (прізвище, ім'я та по батькові, число, місяць, рік народження, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, адреса зареєстрованого місця проживання, склад сім'ї, характеристика житла), реквізити паспорта та документа, що підтверджує право на пільги, а також категорія пільговика, перелік пільг, на які він має право, інформація про те, якими пільгами він реально користується.

За змістом пункту 3 Положення, уповноваженими органами, які організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної у пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання, ведуть облік пільговиків, а також вносять до Реєстру відповідні уточнення, є Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи).

Натомість, у відповідності до вимог пункту 5 Положення для включення до Реєстру інформації про пільговика він подає уповноваженому органу довідку про склад сім'ї, копії документів, що підтверджують право пільговика та членів його сім'ї на пільги (з пред'явленням оригіналів цих документів), копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, пред'являє паспорт та надає інформацію про характеристику житла та послуги, щодо отримання яких він має пільги та реально ними користується.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував того, що Положенням не передбачено обов'язку ГУ МВС щодо видання довідки для підтвердження права особи на відповідні пільги та включення відомостей про цю особу до Реєстру, а тому його висновки щодо задоволення позовних вимог шляхом видачі такої довідки є помилковими і не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Одночасно, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про відсутність підстав для задоволення позову про виплату позивачу компенсації, починаючи з 1 березня 2006 року, у розмірі 50 відсотків коштів, сплачених ним за оплату жилої площі та комунальних послуг, тобто - 20759,64 гривень, з огляду на те, що ГУ МВС не є уповноваженим органом, у розумінні Положення, який може здійснювати розрахунок, нарахування та виплату цих коштів.

Крім того, виходячи зі змісту статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, строк звернення до адміністративного суду з позовом як різновид строку позовної давності та наслідки його пропущення, встановлені частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, могли застосовуватися судами лише у випадку, коли мало місце порушення прав, свобод чи інтересів особи. В цьому випадку суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що рішеннями і діями відповідачів права, свободи та інтереси позивача не порушено. Відтак, підстав для застосування правил частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачу, починаючи з 1 березня 2006 року, у суду апеляційної інстанції не було не було.

Враховуючи викладене, вищевказані висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року скасувати і прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області передати до Управління соціального захисту населення Придніпровського району Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради інформацію про ОСОБА_4 згідно вимог Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало