ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2016 року м. Київ П/800/314/16 (800/45/16)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Леонтович К.Г.,

суддів: Мороз Л.Л., Смоковича М.І., Чалого С.Я., Чумаченко Т.А.,

секретаря Коцюрби В.М.,

за участю: ОСОБА_1, представників Президента - Гуцала Д.С., Мишковець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вищого адміністративного суду України справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акту,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 18 квітня 2016 року звернувся в суд з позовом до Президента України, в якому просив визнати незаконним та нечинним абзац перший пункту 2 указу Президента України від 23 січня 1996 року №77/96 „Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів".

Позовні вимоги мотивовані тим, що абзац перший пункту 2 указу Президента України від 23 січня 1996 року №77/96 „Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" не відповідає чинним законодавчим актам у сфері освіти, а саме: частині першій статті 64 Закону України від 1 липня 2014 року №1556-VII „Про вищу освіту" (далі - Закон №1556-VII), статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року №1060-XII „Про освіту" (далі - Закон №1060-XII), міжнародно-правовим нормам, оскільки фактично встановлює обов'язкову працю для потреб економічного розвитку у формі обов'язкового відпрацювання у державному секторі економіки та порушує право на вільний вибір чи згоду на таку працю. Позивач являється студентом Національного університету „Києво-Могилянська академія" та навчається за рахунок коштів державного бюджету, тому оскаржувана норма указу безпосередньо розповсюджується на нього та порушує права позивача на вільний вибір праці, передбачений Конституцією України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримав та пояснив, що він являється студентом Національного університету „Києво-Могилянська академія" навчається на 3 курсі за рахунок державного бюджету, тому на нього розповсюджується абзац перший пункту 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року №77/96 „Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", який встановлює обов'язкове відпрацювання у секторі економіки не менш ніж три роки. Вважає, що вказаний указ Президента порушує його право на вільний вибір праці, просить заявлений позов задовольнити.

Представник Президента України Мишковець О.В. в судовому засіданні проти заявленого позову заперечила та пояснила, що на даний час згідно постанови КМ України від 15.04.2015 р. „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р." відмінена норма щодо обов'язковості відпрацювання в секторі економіки особами, які навчалися за рахунок державного бюджету, виключена вказана норма із Закону України „Про освіту". Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів щодо укладення договору з вищим учбовим закладом про зобов'язання відпрацювати протягом 3 років, та що оскаржувана норма указу Президента застосована чи може бути застосована в майбутньому до позивача, тобто не доведене порушення прав та інтересів позивача, на даний час відсутні законодавчі норми, які б зобов'язували позивача відпрацьовувати в секторі економіки особами, які навчються за рахунок державного бюджету, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно діючої Конституції України на час прийняття оскаржуваного указу, зокрема ст.144-1, Президент є главою держави і главою виконавчої влади України.

Судом встановлено, що Президентом України 23 січня 1996 року з метою упорядкування системи підготовки вищими навчальними закладами спеціалістів для державного і недержавного секторів народного господарства та їх працевлаштування був виданий Указ №77/96 „Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" (Далі - Указ № 77/96).

Указ №77/96 опублікований в газеті „Урядовий кур'єр" 25 січня 1996 року та стосувався питань щодо врегулювання правовідносин, які виникають при підготовці спеціалістів та працевлаштуванні випускників вищих навчальних закладів.

Згідно абзацу першого пункту другого Указу №77/96 особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Тобто, відповідно наведеного Указу суб'єктами вказаних правовідносин є вищі навчальні заклади та особи, які в них навчаються.

Крім того, відповідно п.1 Перехідних положень Конституції України від 28.06.1996 р. закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Виходячи з наведеного спірний указ Президента може застосовуватися лише в частині, яка не суперечить нормам Конституції.

Відповідно ч.2 ст.52 Закону України „Про освіту" від 23.05.1991 р., в редакції від 23.03.1996 р., випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, колегія суддів зазначає, що Законом України від 01.04.2014 р. №1556-VІІ виключена ч.2 із ст.52 Закону України „Про освіту", яка передбачала зобов'язання випускників вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Разом з тим, згідно постанови КМ України від 15.04.2015 р. „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р." відмінена норма щодо обов'язковості відпрацювання в секторі економіки особами, які навчалися за рахунок державного бюджету.

Вищенаведені законодавчі норми, на час вступу до вищого учбового закладу та звернення позивача з даним позовом, не передбачають обов'язку особи після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації відпрацювання у державному секторі народного господарства за відповідних умов.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на час розгляду справи з вересня 2014 року є студентом Національного університету „Києво-Могилянська академія", що підтверджується студентським квитком серії НОМЕР_1. Згідно даних інформаційної системи „Конкурс" (http://www.vstup.info/2014/79/i2014i79p166402.html) ОСОБА_1 навчається за рахунок коштів державного бюджету.

З урахуванням наведеного, на час вступу позивача до Національного університету відсутні були законодавчі норми щодо обов'язковості відпрацювання в секторі економіки особами, які навчаються за рахунок державного бюджету.

Колегія суддів зазначає, що в правовідносинах позивача з вищим учбовим закладом підлягають застосуванню діючі Закони України „Про освіту" та „Про вищу освіту", а не спірний указ Президента України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно ч.1 ст.64 Закону України „Про вищу освіту" від 01.07.2014 №1556-VII держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Як вже зазначалося, позивач в обгунтування позовних вимог посилається на те, що положення Указу №77/96 стосуються його прав та законних інтересів, які виникнуть в майбутньому та водночас порушує його конституційне право на вільний вибір праці.

Відповідно ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому чим Кодексом, звертатися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Згідно ч.2 ст.171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт.

Виходячи з наведеного особа має право оскаржити нормативно-правовий акт лише тоді, коли щодо неї застосований цей акт, а також на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Позивач підтвердив в судовому засіданні, що з ним не укладалася угода з Національним університетом „Києво-Могилянська академія" відповідно положень абзацу першого пункту 2 Указу № 77/96.

Колегія суддів вважає, позивач не є суб'єктом відповідних правовідносин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову щодо визнання незаконним та нечинним абзацу першого пункту 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року №77/96 „Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів".

Керуючись статтями 160-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

п о с т а н о в и л а:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акту відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ч.7 ст.171-1 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку на підставі та у строки, передбачені стст.235-239-1 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: