ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2016 р. м. Київ К/800/22952/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)СуддівМороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області про визнання неправомірними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 В житомирському окружному адміністративному суді пред'явили позов до Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області про визнання неправомірними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

Просили визнати неправомірними та скасувати рішення реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області (державний реєстратор Савчук Д.О.) про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 грудня 2014 року №17815129 та про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 16 грудня 2014 року №18040277, зобов'язати відповідача зареєструвати за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності па нерухоме майно, зокрема щодо будинку виставково-офісного центру по продажу і сервісному обслуговуванню автомобілів на власних і постійного користування земельних ділянках по АДРЕСА_1 та земельній ділянці на право постійного користування по АДРЕСА_2, з наданням єдиної адреси - АДРЕСА_1, м. Житомир.

В обтрушування заявлених позовних вимог зазначили, що спірні рішення прийняті з порушенням вимог законодавства.

Вважають, що у відповідача не було правових підстав для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки подання документів про зміну цільового призначення земельної ділянки законодавством не передбачено.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали касаційну скаргу, в якій вказали на те, що оскаржувані рішення судами прийняті з порушенням норм матеріального права, а висновки судів не відповідають обставинам справи.

Зокрема, вважають, що судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин безпідставно застосовані положення статті 21 Земельного кодексу України, частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Крім того, на їхню думку, державна реєстраційна служба не має повноважень на перевірку цільового призначення земельної ділянки, на якій розташовується новостворений об'єкт нерухомого майна, щодо якого подано заяву про реєстрацію права власності на нього.

Просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що земельна ділянка у м. Житомирі по АДРЕСА_1 на підставі виданого у встановленому порядку Державного акту на право приватної власності на землю від 01 березня 2002 року належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Ця земельна ділянка надана позивачам для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Також між Житомирською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Автомир 57" в особі директора ОСОБА_4 укладено два договори оренди землі від 29 грудня 2012 року та від 21 жовтня 2013 року, за умовами якого перша надала, а друге прийняло у строкове платне користування земельні ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, а також для будівництва та обслуговування будівель торгівлі у м. Житомирі по

АДРЕСА_2.

11 жовтня 2011 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області була зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт і з цього часу розпочато будівництво будинку виставково-офісного центру по продажу і сервісному обслуговуванню автомобілів на власних і постійного користування земельних ділянках по АДРЕСА_1 та на земельній ділянці, яка перебуває в оренді по АДРЕСА_2 з визначенням єдиної адреси - АДРЕСА_1 у м. Житомирі (1-ша черга будівництва - виставково-офісний центр).

13 березня 2014 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації,

№ 143140720049. Згідно з цією декларацією побудований об'єкт відноситься до категорія складності ІІІ. Замовниками будівництва виступили ОСОБА_4,

ОСОБА_5 та Публічне акціонерне товариство "Автомир 57", а генеральним підрядником - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентрелеватормлинбуд".

24 липня 2014 року замовники будівництва уклали нотаріальний договір, згідно з яким сторони між собою визначили, що Публічне акціонерне товариство "Автомир 57" відмовилося від реєстрації за ним частки на новостворений об'єкт

(І-ша черга будівництва) і відступає її в рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_5

У зв'язку із цим помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Публічне акціонерне товариство "Автомир 57" відмовилося на користь позивачів від права власності на новостворений об'єкт (І-ша черга будівництва), оскільки право власності на цей та об'єкт за останнім не було зареєстровано, а відповідно і не існувало.

З метою реєстрації права власності на зазначене майно позивачі звернулися до реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, надавши при цьому необхідні документи.

Рішенням Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області від 08 грудня 2014 року №17815129 зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запропоновано додатково подати документ, який підтверджує зміну цільового призначення земельної ділянки, а у разі подання необхідних документів розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень буде відновлено.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що під час розгляду поданих до заяви документів виявлено невідповідність цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться у спільній частковій власності заявників, що відповідно до класифікації цільового призначення земель має позначку 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)) та земельних ділянок, які були надані Житомирською міською радою в оренду, позначка 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), а також 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості).

Оскільки позивачі не надали документи, які зазначені у рішенні про зупинення розгляду заяви від 08 грудня 2014 року, Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції Житомирської області прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 16 грудня 2014 року №18040277.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачами для здійснення реєстрації прав та їх обтяжень не надано документів, які підтверджують зміну цільового призначення земельної ділянки, не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви.

При цьому судами до спірних правовідносин застосовані положення статті 21 Земельного кодексу України, згідно з якою порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для відмови у державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Судова колегія вважає, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими й такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-1V "Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-1V), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок державної реєстрації прав), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року

№ 868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно".

Відповідач в особі державного реєстратора, зупиняючи розгляд заяви позивачів про реєстрацію права власності на новостворений об'єкт нерухомості, та, відмовляючи у такій реєстрації, керувався тим, що позивачами не надано документів, які б підтверджували зміну цільового призначення земельної ділянки, на якій знаходиться новозбудований об'єкт.

Підстави відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно встановлені статтею 24 Закону № 1952, у відповідності до якої у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону, об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав, із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону, заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем, заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону, під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення, заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію, заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем, заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Згідно з пунктом 28 Порядку державної реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Виходячи з системного аналізу статті 24 Закону № 1952, пунктів 16, 18 Порядку державної реєстрації прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що перелік підстав для відмови в державні реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно є вичерпним і розширеному тлумаченню на підлягає.

У відповідності до частини тринадцятої статті 15 Закону № 1952 порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з підпунктами 1, 8 пункту 16 Порядку державної реєстрації прав у разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття. Якщо протягом п'яти робочих днів після отримання заявником рішення про зупинення розгляду заяви до органу державної реєстрації прав, нотаріуса не надійшли документи, які підтверджують усунення в повному обсязі обставин, що були підставою для прийняття такого рішення, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

У відповідності до пункту 1 частин першої, другої статті 18 Закону № 19521 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видасться фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором і засвідчується печаткою.

Згідно з вимогами пункту 49 Порядку державної реєстрації прав у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об'єкт нерухомого майна, заявник не подає.

У разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося двома і більше особами, заявник, крім документів, що зазначені в цьому пункті, подає документ, яким визначено окрему частину об'єкта нерухомого майна, що набувається у власність кожною з таких осіб, або їх письмову заяву про розподіл часток у спільній власності на новозбудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна у зв'язку з набуттям права спільної власності на такий об'єкт.

З наведених нормативно-правових актів вбачається, що для державної реєстрації прав на новозбудований об'єкт нерухомого майна реєстраційна служба не має повноважень на перевірку цільового призначення земельної ділянки, на якій розташований такий об'єкт.

Окрім того, помилковим є застосування судами першої та апеляційної

інстанції до спірних правовідносин норм статті 21 Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель с підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про падання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Як видно з матеріалів справи між сторонами виник публічно-правовий спір з приводу реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомості, а норми статті 21 Земельного кодексу України в частині відмови в державній реєстрації встановлюють підстави для цього виключно стосовно земельних ділянок, а не новостворених об'єктів будівництва.

Помилковими є застосування судами першої та апеляційної інстанції до спірних правовідносин частини другої статті 9 Закону № 1952.

Так, згідно із частиною другою статті 9 Закону № 1952 передбачено, що Держави и й реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 нього Закону;

7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених ним Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

9) здійснює інші повноваження, передбачені ним Законом та іншими законами України.

Нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Мотивуючи свої рішення посиланням на частину другу статті 9 Закону

№ 1952 суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що державний реєстратор наділений правом встановлювати відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями та приймати рішення, зокрема про відмову у державній реєстрації, про її зупинення, що на переконання судів є підтвердженням правомірності дій відповідача.

Між тим, оскаржуваними рішеннями державної реєстраційної служби не встановлено жодних суперечностей між заявленими позивачами та вже зареєстрованими правами на новозбудований об'єкт нерухомості у м. Житомирі по АДРЕСА_1, а підставами зупинення розгляду заяви про реєстрацію права власності та відмови у такій реєстрації стала не суперечність між заявленими та вже зареєстрованими правами, а відсутність у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Вимагання Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції Житомирської області надати додаткові документів, не передбачені чинним законодавством, є неправомірною.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області зареєструвати за позивачами право власності на нерухоме майно, колегія суддів зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції повно та правильно встановлено всі обставини справи, проте, до спірних правовідносин не правильно застосовано норми матеріального права, що є підставами для прийняття рішення по суті спору про задоволення позову.

Згідно з вимогами частин першої та п'ятої статті 15 Закону № 1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви, встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень, прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності па нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону, надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення.

Державна реєстрація права власності (надання відмови в ній) на підприємство як єдиний майновий комплекс та в разі, якщо їй передує видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно, проводиться у строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів.

У зв'язку із викладеним колегія суддів дійшла висновку про те, що в разі встановлення відсутності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень і в разі встановлення відсутності підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень державна реєстраційна служба зобов'язана провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в порядку, передбаченому статтею 15 Закону № 1952.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимог вказаного процесуального закону й постановили незаконні і необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Як видно з матеріалів справи до Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для реєстрації права власності та обтяжень на об'єкт нерухомого майна надані усі документи, визначені чинним законодавством, але така реєстрація безпідставно не була здійснена.

Ці обставини ураховані при визначені способу поновлення порушених прав позивачів. Таким способом, на переконання колегії суддів, є зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності та обтяжень на об'єкт нерухомого майна на підстав раніше поданих позивачами для реєстрації такого права та обтяжень документів.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії скасувати та прийняти нову постанову.

Позов задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 грудня 2014 року №17815129 та про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 16 грудня 2014 року №18040277.

Зобов'язати Реєстраційну службу Житомирського міського управління юстиції Житомирської області зареєструвати за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на будинок виставково-офісного центру по продажу і сервісному обслуговуванню автомобілів у м. Житомирі по АДРЕСА_1 на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з додатками, прийняту 02 грудня 2014 року, реєстраційний номером 9216488.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді Горбатюк С.А.

Мороз Л.Л.

Швед Е.Ю.