ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Київ К/800/67268/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014

у справі № 826/9097/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Системи контролю транспорту»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Системи контролю транспорту» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 11.02.2014 Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду від 08.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення; стягнуто судові витрати у розмірі 315,31 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Системи контролю транспорту» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Тругор» (раніше ТОВ Град-Будсервіс) за період березень, квітень 2013 року, складено акт № 879/26-54-22-01-10/36994262 від 27.12.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 126 125 грн., а саме: за березень 2013 року - 48 000 грн., за квітень 2013 року - 63 875 грн., за травень 2013 року - 14 250 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 11.02.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 157 656 грн., в т.ч.: 126 125 грн. основного платежу та 31 531 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Висновки про порушення вимог податкового законодавства відповідачем зроблені на підставі отриманої інформації, а саме: акту ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 11.06.2013 № 684/22.5-10/35723899 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Град-Будсервіс» з питань правомірності проведення господарських відносин із платниками податків за період: січень 2013 року, березень 2013 року», в якому зазначено про неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку з тим, що місцезнаходження ТОВ «Град-Будсервіс» не встановлено; у період звірки підприємство мало стан платника - 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням»; відсутність основних виробничих фондів; відсутність працюючих, у зв'язку з чим зроблено висновок про документальне не підтвердження господарських відносин ТОВ «Град-Будсервіс» з контрагентами-постачальниками за період січень 2013 року - березень 2013 року та контрагентами-покупцями за період лютий 2013 року - березень 2013 року.

Також, в акті перевірки зазначено, що станом на дату складання акта перевірки ПП «Тургор» (раніше ТОВ «Град-Будсервіс») у складі податкових зобов'язань взаємовідносини з ТОВ «Системи контролю транспорту» не задекларовано, а також вказано про анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП «Тургор» 20.06.2013.

Крім того, контролюючим органом наголошено, що оформлені за результатами фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Град-Будсервіс» видаткові накладні складені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки останні не містять реквізитів (дати та номера) довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Град-Будсервіс» (постачальник) і ТОВ «Системи контролю транспорту» (покупець) було укладено договір поставки № 7 від 01.03.2013, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором обладнання та комплектуючі пристрої, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати Товар та оплачувати його. Номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження Товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим Договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною Договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару. Згідно додаткової угоди №1 від 04.03.2014 до договору поставки №7 від 01.03.2013, сторони погодили, що поставка товару здійснюється шляхом самовивозу Покупцем зі складу Постачальника, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т. Московський, 8 (47).

Факт виконання господарських операцій за вказаним договором судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: рахунками-фактури, видатковими та податковими накладними.

Також, позивачем надано копії договорів та первинних облікових документів, укладених між позивачем та його контрагентами: ПП «Автомагістраль», ТОВ «Натура Євро Транс», ТОВ «Єлисейські Поля», ТОВ «Житомирський картонний комбінат», ПП ОСОБА_3, ПАТ «ІДС Аква Сервіс», ПрАТ «Київ-Атлантік Україна», ТОВ «Атлантик ФАРМЗ ІІ»,ТОВ «АП Конструкт Україна», ТОВ «Агромир 2005», ПП «Поло-інвестбуд», ПП «Імпак», ТОВ «Європлант Україна», ТОВ «ПМК-2000», ТОВ «Інтер Агросвіт»,ТОВ «Експресс-транс», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Птахофабрика поділля», ТОВ «Білоцерківське Шляхово-Експлуатаційне Управління», ТОВ «Будрем-1», ПрАТ «Етнопродукт»,ТОВ «Автотранзит», ТОВ «Каір-1», ПАТ «Реал Банк», ТОВ «Український лізинговий фонд», ТОВ «Амгруп», СФГ «Колос», ТОВ «Капітал Спецбуд», ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ТОВ «Експрес Бетон», ТОВ «Світ агротехніки», ТОВ «Транс-Вест Експедиція», ТОВ «Сетарго», в межах часткового виконання зобов'язань перед якими було укладено договір поставки № 7 від 01.03.2013.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що посилання на відсутність в податкових накладних реквізитів (дати та номера) довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, є необґрунтованими, оскільки вони з боку позивача підписані ОСОБА_9, який у відповідності до наявних у матеріалах справи копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.02.2013 року та інформації з Єдиного державного реєстру є керівником ТОВ «Системи контролю транспорту» та особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, що також підтверджується повноваженнями директора ТОВ «Системи контролю транспорту», викладеними у ст. 8 статуту позивача; також є безпідставними посилання податкового органу на акт ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС від 11.06.2013 № 684/22.5-10/35723899 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Град-Будсервіс», оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання; крім того постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі №816/5403/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, визнано неправомірними дії ДПІ у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області щодо формування в акті № 684/22.5-10/35723899 від 11.06.2013 висновків.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріалами справи встановлено формування позивачем податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ТОВ «Система контролю транспорту», підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому податковим органом безпідставно прийняте спірне податкове повідомлення-рішення.

Однак, слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги апеляційний адміністративний суд, не врахував наступного.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції) встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, встановлено, що від сплати судового збору звільнені, зокрема, органи доходів і зборів - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 94 зазначеного Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, встановлено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про здійснення відшкодування позивачу судових витрат з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Згідно з п. 4) ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши при цьому рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Системи контролю транспорту» судові витрати у розмірі 315,31 грн.».

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 в цій частині скасувати.

В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний