ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2016 р. м. Київ К/9991/76959/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа - Апеляційний суд Миколаївської області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа - Апеляційний суд Миколаївської області, в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непроведення перерахунку та невиплати заробітної плати згідно з встановленими діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з липня 2005 року по квітень 2010 року (включно) та щомісячного грошового утримання з липня 2005 року по квітень 2010 року; зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок заробітної плати, з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати на відповідний період та щомісячного грошового утримання з липня 2005 року по квітень 2010 року (включно); стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_4 314 568,70 грн. боргу по заробітній платі з липня 2005 року по квітень 2010 року (включно) без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів та 299 192,22 грн. заборгованості з щомісячного грошового утримання з липня 2005 року по квітень 2010 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України щодо не приведення посадового окладу ОСОБА_4 з 01 липня 2005 року у відповідність до вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» та не виплати йому у зв'язку з цим належного розміру заробітної плати та довічного грошового утримання. Стягнуто на користь ОСОБА_4 з Державного бюджету України через Державне казначейство України заборгованість по заробітній платі у сумі 171 418,72 грн. та 147 229,65 грн. заборгованості з довічного грошового утримання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року змінено постанову суду першої інстанції, виклавши абзац 2 резолютивної частини постанови у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України та Державної судової адміністрації України щодо не приведення посадового окладу ОСОБА_4 з 01 червня 2005 року у відповідність до вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» та не виплати йому у зв'язку з цим належного розміру заробітної плати та щомісячного грошового утримання». В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 25 вересня 1995 року ОСОБА_4 працює на посаді судді Апеляційного суду Миколаївської області.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідачів по встановленню посадового окладу та нарахуванню позивачу заробітної плати в період з 01 січня 2006 року по 30 квітня 2010 року, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., є протиправними. Крім того, суди дійшли висновку, що з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року посадовий оклад позивача не відповідав вимогам частини другої статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», внаслідок чого йому не було донараховано заробітну плату.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Незалежність та недоторканність суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України «Про статус суддів».

Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Так, постановами Кабінету Міністрів України № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» та № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Постановою № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865», згідно з якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів», а саме до встановленого цією нормою співвідношення посадового окладу судді з окладом Голови Верховного Суду України.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону України «Про статус суддів», а не статтею 8 Закону України «Про оплату праці», виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону України «Про оплату праці», зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності, ця постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, тому суди не мали підстав для висновку про те, що ці нормативні акти суперечать Закону України «Про статус суддів».

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено. При цьому касаційним судом зазначено, що оскаржувані постанови не звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України «Про статус суддів», прийняті в межах повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, судом касаційної інстанції у справі щодо оскарження нормативно-правового акту органу виконавчої влади висловлено правову позицію щодо законності пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату заборгованості по заробітній платі та довічному грошовому утриманню.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа - Апеляційний суд Миколаївської області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало