ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2016 р. м. Київ К/9991/7601/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області при підготовці та затвердженні штатного розпису, нарахуванні та виплаті суддям заробітної плати з 01 січня 2006 року по день розгляду справи включно; стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_4 суми недонарахованої та невиплаченої заробітної плати з урахуванням рівня інфляції та індексації за несвоєчасно виплачену заробітну плату (втрати частини заробітної плати) за період з 01 січня 2006 року по день розгляду справи включно.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо неповного обсягу нарахування та виплати заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати судді Замостянського районного суду м. Вінниці ОСОБА_4. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_4 108 969,83 грн. заборгованості по заробітній платі, компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати частини заробітної плати. Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» по даному судовому рішенню. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_4 недоплачену заробітну плату за період з 03 грудня 2007 року по 01 травня 2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з листопада 2002 року ОСОБА_4 працює на посаді судді Замостянського районного суду м. Вінниці.

У період з 2006 по 2010 роки заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Вважаючи дії відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, у зв'язку з чим, з 01 січня 2006 року для розрахунку заробітної суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідний рік.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року, визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», у зв'язку з чим, обмеження заробітної плати суддів припинило свою дію з дня ухвалення Київським апеляційним адміністративним судом рішення від 03 грудня 2007 року.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Незалежність та недоторканність суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України «Про статус суддів».

Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.

Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», згідно з абзацом 2 пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати. Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 01 січня 2006 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності, ця постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, тому суди не мали підстав для висновку про те, що ці нормативні акти суперечать Закону України «Про статус суддів». Отже, висновок судів про незаконність дій відповідачів не відповідає нормам матеріального права.

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено. При цьому касаційним судом зазначено, що оскаржувані постанови не звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України «Про статус суддів», прийняті в межах повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, судом касаційної інстанції у справі щодо оскарження нормативно-правового акту органу виконавчої влади висловлено правову позицію щодо законності пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату позивачу заборгованості по заробітній платі.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало