ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2016 р. м. Київ К/9991/12125/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складіГоловуючого суддіМалиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства фінансів України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганскій області, у зв'язку з чим просила: зобов'язати Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України перерахувати та сплатити їй заробітну плату за період з 23.05.2008 року по 01.10.2010 року у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та виплачувати її в визначеному законом розмірі; зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості із заробітної плати.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_4 з 19.08.2009 року та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу ОСОБА_4 із зазначенням розміру заробітної плати виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Визнано незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати з 19.08.2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Визнано незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_4 з 19.08.2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області провести перерахунок ОСОБА_4 з 19.08.2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу. Зобов'язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22.05.2008 року надбавки за вислугу років, а з 19.08.2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено за необґрунтованістю.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Міністерство фінансів України звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в задоволені позову відмовити.

Позивач та інші відповідачі письмових заперечень або доповнень на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надали.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач з 23 травня 2008 року працює на посаді судді Краснодонського міськрайонного суду Луганської області

Згідно довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області заробітна плата позивачу з січня 2009 року по серпень 2010 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 2490 грн.

Вважаючи, що розмір її заробітної плати виплачувався не у повному обсязі, так як визначався кратному розмірі мінімальної заробітної плати у сумі 332 грн., а не з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами, звернулась із цим позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанції встановили про наявність недоплати по заробітній платі позивача.

Проте з такими висновками колегія судів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 Постанову №865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 Постанови №865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 Постанови № 865 залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 3 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 1 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабінету Міністрів України), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим, аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови №865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року №1310 були визнані незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто, нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України втрачає чинність лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.

У резолютивній частині постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865. Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, а тому підлягали виконанню.

Крім того, судами не враховано, що вимоги до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України є неналежним способом захисту права, оскільки такі вимоги заявлені позивачем до не належних відповідачів з огляду на наступне.

Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади зокрема із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю. Діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1837, яким затверджені права, обов'язки та функції міністерства.

Аналіз приписів зазначеного положення, а також норм Бюджетного кодексу України, зокрема його статей 7, 23, 35, 51 доводять, що ДСА України, Міністерство фінансів України та Державне казначейство України, як учасники бюджетного процесу, жодним чином не відповідають перед позивачем, на них не покладена відповідальність по нарахуванню та виплаті заробітної плати позивачу.

Загальний бюджетний запит формує ДСА України і подає його до Міністерства фінансів України. Міністерство фінансів України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення опрацьованого бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України.

Повноваження Міністерства фінансів України полягає у доведенні до головних розпорядників, у тому числі Державної судової адміністрації України, лімітних довідок про бюджетні асигнування, у тижневий строк після опублікування Закону «Про Державний бюджет України». Лімітна довідка містить затверджені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл. Відповідно до наданих лімітних довідок уточнюються показники витрат на рік. Після одержання лімітних довідок Державна судова адміністрація України у дводенний строк подає Міністерству фінансів України уточнені проекти зведених кошторисів і зведених планів асигнувань. Міністерство фінансів надсилає Державному казначейству для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис Державного бюджету.

Згідно статті 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 51 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Частиною 5 статті 51 зазначеного Кодексу встановлено, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься і ДСА України, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України» та Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частина 6 вказаної статті).

Статтею 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України.

У зв'язку з викладеним, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати та інших виплат на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Таким чином, підстави для задоволення позову про здійснення перерахунку заробітної плати ОСОБА_4 були відсутні.

До аналогічного висновку, про застосування норм матеріального права при розгляді подібних спірних правовідносин, дійшла колегія суддів Вищого адміністративного суду України у справі №К-37533/10, постанова від 02.09.2015 року.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України задовольнити в повному обсязі.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець