ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2016 р. м. Київ К/800/25166/15

К/800/25244/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Супруна А.М.,

відповідача Панасюк Ю.О.,

третьої особи 1 Кудінової З.П., Бершадської І.М.,

третьої особи 2 не з'явився,

третьої особи 3 не з'явився,

третьої особи 4 не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скаргиДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 рокуу справі№2а-10596/12/2670за позовомВідкритого акціонерного товариства «Укртурінвест»до треті особиДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВС КО» Компанія «Тоттенхем Офісіз енд Хаузіс Лімітед» Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Укртурінвест» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Укртурінвест») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12 січня 2012 року №0000292312.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду зазначених судових рішень ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У названій ухвалі вказано, що під час нового судового розгляду необхідно з'ясувати питання щодо набуття права власності на будівлю, яка знаходиться на земельній ділянці, що перебувала у користуванні позивача, кількома юридичними особами та надати правову оцінку доводам позивача щодо відсутності у нього обов'язку щодо сплати орендної плати за земельну ділянку у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року до участі у справі залучено третіх осіб: Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі по тексту - третя особа 1, ПАТ «Ощадбанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВС КО» (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ «ТВС КО»), Компанію «Тоттенхем Офісіз енд Хаузіс Лімітед» (далі по тексту - третя особа 3, Компанія) та Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа 4, ГУ земресурсів КМДА).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач та третя особа 1 звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у яких просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційні скарги не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВАТ «Укртурінвест» з питань повного обчислення та своєчасності сплати орендної плати за землю за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки 27 листопада 2011 року складено акт №1669/23-12/05518300 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час перевірки встановлено порушення позивачем статей 2, 5 Закону України «Про плату за землю», пунктів 288.1 та 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, а саме: занижено грошові зобов'язання з орендної плати за землю за період з грудня 2008 року по вересень 2011 року у розмірі 4680068.86грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом 12 січня 2012 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000292312, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата юридичних осіб на 5638326,54 грн., у тому числі за основним платежем - 4680068,86 грн., штрафні (фінансові) санкції - 958257,68 грн.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем було частково відчужено належне йому на праві власності нерухоме майно, у зв'язку з чим обов'язок зі сплати орендної плати за оренду земельної ділянки у повному обсязі, на якій розташований об'єкт нерухомості, що перебуває у власності декількох співвласників, у позивача відсутній.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

До набрання чинності Податковим кодексом України розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначались Законом України «Про плату за землю» від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2535-ХІІ).

Відповідно до пункту 8 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-XII, який був чинний на час виникнення спірних відносин, до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належить, зокрема, плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України №2535-ХІІ використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Отже, законодавець виокремив два різновиди плати за землю: земельний податок та орендну плату.

Відповідно до статті 5 Закону України №2535-ХІІ об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Таки чином, відповідно до вищезазначеного Закону платниками земельного податку були особи, яким земельна ділянка належала або на праві власності, або на праві користування.

Ставка земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, визначається у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах 5 - 10 цієї статті та частині 2 статті 6 цього Закону (частина 1 статті 7 Закону України №2535-ХІІ).

Розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, визначений статтею 21 Закону України №2535-ХІІ.

Водночас необхідною умовою справляння плати за землю у вигляді орендної плати є наявність договірних відносин, оформлених відповідно до чинного законодавства, зокрема Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року №161ХІV.

Починаючи з 01 січня 2011 року, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як встановлено судами, Київською міською радою, на підставі рішення від 10 грудня 1998 року №75/176 та договору від 28 липня 2000 року земельну ділянку площею 0,4721 га (кадастровий номер 82127002) було передано в оренду ВАТ «Укртурінвест» строком на 49 років.

Таким чином право користування саме позивача спірною земельною ділянкою підтверджується договором оренди.

Посилання судів на постанову Верховного Суду України від 24 грудня 2010 року по справі № 21-59а10, колегія суддів вважає помилковим.

Так у зазначеній постанові Верховним Судом України наведено нормативне обґрунтування правомірності визначення суми земельного податку за період, коли право користування земельною ділянкою суб'єкта господарської діяльності не було оформлено документально, у той час як таке користування фактично здійснювалось.

У спірних правовідносинам позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем - орендна плата на підставі договору оренди.

При цьому на законодавчому рівні не закріплено, що орендар земельної ділянки має бути власником нерухомого майна, яке знаходиться на такій земельній ділянці, а тому перехід права власності на майно до іншої особи не звільняє орендаря від обов'язку по сплаті орендної плати на підставі відповідного договору.

Також слід зазначити, що спірна земельна ділянка була надана позивачу з метою завершення будівництва, експлуатації та обслуговування будівлі по наданню додаткових послуг бізнесменам.

Тобто на момент укладення договору оренди відповідна будівля ще не була збудована.

Будівництво проводилось позивачем за участю третіх осіб 1 та 2, за результатами завершення якого за останніми було проведено реєстрацію прав власності на частину будівлі.

За результатами аналізу зазначених договорів, колегія суддів приходить до висновку, що будівництво здійснювали позивач та треті особи 1 та 2, при цьому в оренду земельну ділянку було взято саме позивачем.

Отже, тільки після внесення змін до підписаного з позивачем договору оренди в частині зміни розміру земельної ділянки або підписання нового договору оренди земельної ділянки пропорційно до частки нежитлових приміщень, що належать позивачу на праві власності, розмір орендної плати буде змінено.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 229, 230, 232, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі №2а-10596/12/2670 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Укртурінвест» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВС КО», Компанія «Тоттенхем Офісіз енд Хаузіс Лімітед», Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна