ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/43337/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Лосєва А. М., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронас" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 по справі № 2а-1670/9160/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронас"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській

області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.03.2011 № 0001051502/0/724, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на 2 768,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 692,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена камеральна перевірка податкової звітності Товариства з ПДВ, за підсумками якої складено акт від 28.02.2011 № 892/15-322/24558830 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено податковий кредит та відповідно занижена сума ПДВ на суму 2 768,00 грн.

Таке порушення полягало у безпідставному формуванні позивачем податкового кредиту за наслідками операцій із придбання товару у ПП "Нафта - Капітал", оскільки, згідно інформаційних систем контролюючого органу та акту камеральної перевірки ПП "Нафта - Капітал", вказане підприємство за юридичною адресою не перебуває, трудових та матеріальних ресурсів для проведення господарської діяльності не має, свідоцтво платника якого анульовано 20.01.2011, не звітує у встановлені законодавством терміни, а також проведення транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди контрагентам з метою штучного формування податкового кредиту.

У цій справі, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, дійшли висновку про безпідставне формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за господарською операцією проведеною з ПП "Нафта - Капітал", оскільки матеріалами справи не підтверджено факт поставки товару, первинні документи (видаткова накладна та рахунок - фактура) заповнені з порушенням вимог Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не надано товарно - транспортних накладних та замовлень на поставку товару, також суди зазначили, що позивачем порушено вимоги договору щодо оплати товару, оскільки умовами передбачено оплату по факту постачання, а не передоплату.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09/07/1997 за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Водночас дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності господарської операції, або відсутності в ній ділової мети.

Крім того, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Суд зазначає, що товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявною в матеріалах справи належно оформленою видатковою накладною, крім того, як вбачається з договору, укладеного з ПП "Нафта - Капітал", вартість товару включає і транспортні витрати, а отже доставка матеріальних цінностей проводиться транспортом продавця (контрагента), а отже і всі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця - контрагента, а не щодо покупця товару - позивача, а відтак відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом відсутності факту здійснення господарської операції з поставки товару.

Крім того, матеріали справи також містять і копію книги реєстрації виданих довіреностей за 2010 рік, що також підтверджує факт отримання Товариством придбаного у контрагента ПП "Нафта - Капітал" товару.

Також, необхідно зазначити, що певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості. Судами попередніх інстанцій зазначено, що видаткова накладна та рахунок - фактура оформлені з порушенням вимог Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки в них не зазначено адресу та податковий номер, проте як вбачається з вказаних документів, вони містять інформацію, яка є достатньою для ідентифікації господарюючого суб'єкта (контрагента), зокрема, код ЄДРПОУ, підпис, печатка підприємства.

Також, відповідачем не заперечувалась, а судами фактично встановлена сплата Товариством коштів за отриманий товар, включаючи і відповідні суми ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням від 02.12.2010 № 44 (а.с. 29), а передоплата за товар чи оплата по факту поставки товару жодним чином не впливає на віднесення сплачених сум ПДВ в ціні товару до податкового кредиту.

Встановлено також, що податкова накладна від 03.12.2010 № 736, виписана на користь позивача ПП "Нафта - Капітал" та на підставі якої позивачем було віднесено кошти в сумі 2 767,87 грн. до податкового кредиту, є належно оформленою та відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Крім того, посилання контролюючого органу на анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП "Нафта - Капітал" 20.01.2011 не заслуговує на увагу з огляду на те, що вказане анулювання відбулось вже після укладання договору та його фактичного виконання.

Посилання на відсутність реального настання правових наслідків (факту поставки товару), обумовлених договором, укладеним між позивачем та його контрагентом, з підстав відсутності необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента ПП "Нафта - Капітал", є також безпідставним, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою, як не має такого значення і наявність чи відсутність контрагента за місцезнаходженняим. Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни, зокрема і щодо подання звітності та сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Таким чином, з урахуванням досліджених судами первинних документів, а також наявних в матеріалах справи документів, суд приходить до висновку, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності Товариства (матеріали справи містять договір, запит на надання пропозиції на поставку обладнання для ремонту та обслуговування, видаткову накладну, рахунок фактуру, довіреність на отримання ТМЦ, що підтверджують подальше використання придбаного товару (ключі трубні) у власній господарській діяльності позивача, а саме продаж іншому господарюючому суб'єкту), а також враховуючи висновки державного податкового органу викладені в акті перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту, які фактично обргунтовано лише відсутністю у контрагента необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутності його за місцезнаходженням та несвоєчасне звітування, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що позивач не підтвердив факт реального настання правових наслідків за господарською операцією з придбання товару у ПП "Нафта - Капітал".

Отже, платник податків належними та допустимими доказами спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення, а отже, з огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог Товариства.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронас" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 по справі № 2а-1670/9160/11 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронас" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції від 18.03.2011 № 0001051502/0/724.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.М. Лосєв

І.Я. Олендер