ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2016 р. м. Київ К/800/52288/14

К/800/52697/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

секретар судового засідання: Корінець Ю.О.,

за участю:

представників позивача Барабаш О.П., Білан С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та Державної фінансової інспекції в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року у справі за позовом державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області про скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року державне підприємство «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «ТНВЦСМС») звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області (далі - ДФІ в Тернопільській області) про визнання неправомірними дій відповідача під час складання акта від 27 листопада 2013 року № 08-22/134 та скасування вимоги від 23 грудня 2013 року № 19-08-13-14/9059 в частині зобов'язання позивача відшкодувати здійснені виплати спілці «Рада з технічного регулювання» та відшкодувати виплачені ОСОБА_4 кошти за час вимушеного прогулу.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано пункт 4 вимог ДФІ в Тернопільській області «Про усунення виявлених порушень» від 23 грудня 2013 року № 19-08-13-14/9059 (далі - Вимога № 19-08-13-14/9059), а саме: - в установленому законодавством порядку (статтями 130-136 Кодексу законів про працю України) забезпечити відшкодування витрат підприємства, понесених на виплату за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування Вимоги № 19-08-13-14/9059 щодо зобов'язання позивача відшкодувати за рахунок винних осіб кошти в сумі 50 000,00 грн., виплачених спілці «Рада технічного регулювання», ДП «ТНВЦСМС» звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанції у зазначеній частині відмови у позові та ухвалити нове рішення в цій частині - про задоволення позову.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу, подану ДП «ТНВЦСМС», ДФІ в Тернопільській області просила залишити рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у позові без змін, а скаргу - без задоволення.

Крім того, не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, ДФІ в Тернопільській області звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині - про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ДФІ в Тернопільській області підлягає задоволенню, а скарга ДП «ТНВЦСМС» - частковому задоволення, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової ревізії фінансово - господарської діяльності ДП «ТНВЦСМС» за період з 1 серпня 2010 року по 30 вересня 2013 року складено акт від 27 листопада 2013 року № 08-22/134 (далі - Акт ревізії).

На підставі зафіксованих в Акті ревізії даних та з метою усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення у подальшому, ДФІ в Тернопільській області пред'явлено позивачу Вимогу № 19-08-13-14/9059.

У вказаній Вимозі № 19-08-13-14/9059 ДП «ТНВЦСМС» зобов'язано серед іншого здійснити наступне.

- відшкодувати кошти в сумі 50 000,00 грн., в тому числі шляхом стягнення в установленому законодавством (судовому) порядку зі спілки «Рада технічного регулювання». В іншому випадку стягнути з осіб, що допустили порушення - зайве перерахування внесків на суму 50 000,00 грн., шкоду у порядку та розмірах, встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України (пункт 2 Вимоги № 19-08-13-14/9059).

- в установленому законодавством порядку (статтями 130-136 Кодексу законів про працю України) забезпечити відшкодування витрат підприємства, понесених на виплату за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 (пункт 4 Вимоги № 19-08-13-14/9059).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості та неправомірності пункту 4 Вимоги № 19-08-13-14/9059, а тому наявності підстав для скасування цього пункту Вимоги №19-08-13-14/9059. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування пункту 2 Вимоги №19-08-13-14/9059, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність вимог відповідача у цій частині.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із остаточними висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі та вважає їх частково помилковими з огляду на таке.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, ДФІ в Тернопільській області у пунктах 2 і 4 Вимоги № 19-08-13-14/9059 пред'явила позивачу вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувані пункти 2 і 4 Вимоги № 19-08-13-14/9059 вказують на виявлені збитки, їхній розмір та відшкодування.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, № 21-63а14), від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14), від 21 квітня 2015 року (справа № 21-76а15), від 10 лютого 2015 року (справа № 21-632а14) і колегія суддів бере її до уваги.

З урахуванням викладеного у задоволенні цього позову в частині визнання протиправним та скасування пункту 4 Вимоги № 19-08-13-14/9059 необхідно відмовити.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у справі, а тому рішення цих судів в частині задоволених позовних вимог підлягають скасуванню.

Водночас, не дивлячись на помилковість мотивів, з яких суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог в частині скасування пункту 2 Вимоги № 19-08-13-14/9059, рішення цих судів у вказаній частині по суті спору є правильними, а тому скасуванню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Тернопільській області задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року в частині задоволеного позову скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

У решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Кравцов О.В.

Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.