ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2016 р. м. Київ К/800/44744/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

секретар судового засідання: Корінець Ю.О.,

за участю:

представника позивача Віхрова О.В.,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «Ясон» до Комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Приватне підприємство «Ясон» (надалі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради (надалі - відповідач, БТІ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило:

- визнати протиправними дії реєстратора Комунального підприємства технічної інвентаризації Бердянської міської ради Запорізької області Жеребко О.В. у відмові позивачу в державній реєстрації прав власності на будівлі туристичного притулку, які розташовані за адресою АДРЕСА_4;

- скасувати реєстрацію БТІ № 4/368/09, здійснену на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року,

- скасувати реєстрацію БТІ № 1452, здійснену на підставі договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Чигріним А.О. від 29 січня 2010 року;

- скасувати реєстрацію БТІ № 1453, здійснену на підставі договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Чигріним А.О. від 29 січня 2010 року;

- скасувати реєстрацію БТІ № 1454, здійснену на підставі договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Чигріним А.О. від 29 січня 2010 року;

- зобов'язати реєстратора комунального підприємства технічної інвентаризації Бердянської міської ради Запорізької області зареєструвати речові права на нерухоме майно згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 8 грудня 2009 року № 4/368/09, на підставі заяви Підприємства від 6 квітня 2012 року про державну реєстрацію прав власності на будівлі туристичного притулку, які розташовані за адресою АДРЕСА_4.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив судові рішення скасувати, ухваливши нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідь судді, представника позивача, третьої особи, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року (справа № 4/368/09) за Підприємством було зареєстровано право власності на житлові будинки з окремими квартирами за адресами: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_11, АДРЕСА_12, АДРЕСА_13, АДРЕСА_1. (надалі - Будівлі).

29 січня 2010 року між позивачем (продавець) та ОСОБА_4.(покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1452, відповідно до якого ОСОБА_4 став власником квартири АДРЕСА_1. У вищенаведеному договорі зазначено, що квартира, яка відчужується, належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року.

29 січня 2010 року між позивачем (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1453, відповідно до якого ОСОБА_5 стала власником квартири АДРЕСА_2. В договорі зазначено, що квартира, що відчужується, належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року.

29 січня 2010 року між позивачем (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1454, відповідно до якого ОСОБА_6 стала власником квартири АДРЕСА_3. В договорі зазначено, що квартира, що відчужується, належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року.

26 травня 2010 року відповідачем зареєстровано право власності на вищенаведені квартири за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

Відповідно до листа Господарського суду Запорізької області від 3 жовтня 2011 року (вих. № 09-13-01/1412) Господарським судом Запорізької області 2 грудня 2009 року рішення у справі № 4/368/09 не приймалось та не оголошувалось. Однак, рішенням Господарського суду Запорізької області від 8 грудня 2009 року у справі № 4/368/09 визнано за Підприємством право власності на Будівлі.

По факту підробки рішення у справі №4/368/09 про визнання права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_4 20 червня 2012 року порушено кримінальну справу.

6 квітня 2012 року позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про реєстрацію права власності на Будівлі, що належить Підприємству на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 8 грудня 2009 року.

Рішенням від 11 травня 2012 року відповідач відмовив Підприємству в реєстрації прав власності, оскільки інвентаризаційна (реєстраційна) справа на об'єкт не повернута Бердянською міжрайонною прокуратурою (у тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником не було усунено обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав).

Не погоджуючись із даним рішенням, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що дії реєстратора комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради Запорізької області щодо відмови позивачу у державній реєстрації прав власності на Будівлі - є протиправними, оскільки не повернення прокуратурою інвентаризаційної справи не може бути підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із вищезазначеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною третьою вищенаведеної статті КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На момент прийняття відповідачем рішення про відмову позивачу здійсненні у державної реєстрації права власності на Будівлі за рішенням Господарського суду Запорізької області від 8 грудня 2009 року (справа № 4/368/09) відносини, пов'язані відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулював Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон № 1952-IV; редакція від 11 лютого 2012 року).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За частиною тринадцятою статті 15 Закону № 1952-IV Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання витягів з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

На момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення діяло Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за N 157/6445, (надалі - Положення).

Положення визначає порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном; права власності на об'єкти незавершеного будівництва (далі - державна реєстрація прав), а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктом 2.1 Положення передбачено, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

Відповідно до пункту 2.2. Положення до заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Згідно з пунктом 3.1 Положення з моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд.

Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав;

відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам;

відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

Таким чином, головним обов'язком реєстратора БТІ є встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації.

Частиною першою статті 19 Закону № 1952-IV встановлено, що реєстраційна справа включає документи, в яких містяться відомості про нерухоме майно, право власності на нього, інші речові права та їх обтяження.

Підпунктом 3.2.3 пункту 3.2 Положення встановлено, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав зупиняється реєстратором БТІ у разі вилучення документів із реєстраційної справи у випадках, передбачених законом.

У разі якщо заявником (заявниками) не усунено зазначені обставини в тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, реєстратор БТІ приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд заяви Підприємства було зупинено внаслідок неповернення реєстраційної справи з прокуратури, а тому після спливу тридцятиденного строку, реєстратором БТІ було відмовлено у здійсненні реєстрації.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про правомірність дій відповідача при винесенні рішення щодо відмови позивачу у державній реєстрації прав власності на Будівлі, оскільки за відсутності реєстраційної справи реєстратор БТІ не мав можливості виконати свої владно-управлінські функції - встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що рішення від 26 травня 2010 року про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_2 - за ОСОБА_5, на квартиру АДРЕСА_3 - за ОСОБА_6, на квартиру АДРЕСА_1 - за ОСОБА_4 підлягають скасуванню, оскільки реєстрація прав власності на вищевказані квартири за позивачем здійснена неправомірно на підставі неіснуючого рішення Господарського суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року (справа № 4/368/09).

Однак, із вищенаведеним висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування,зокрема, право власності на нерухоме майно;

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство, набувши, відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року (справа № 4/368/09), право власності на Будівлі, реалізувало його, шляхом укладення з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 договори купівлі продажу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи також вбачається, що підставою для прийняття рішень від 26 травня 2010 року про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_2 - за ОСОБА_5, на квартиру АДРЕСА_3 - за ОСОБА_6, на квартиру АДРЕСА_1 - за ОСОБА_4 стали договори купівлі-продажу №, № 1452, 1453, 1454.

Враховуючи те, що дані договори недійсними в судовому порядку визнані не були, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування даних рішень.

Також колегія суддів зазначає, що скасувавши рішення про державну реєстрацію прав власності на дані квартири, суди попередніх інстанцій позбавили третіх осіб права власності. У свою чергу, зобов'язавши реєстратора здійснити державну реєстрацію на нерухоме майно за позивачем відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 8 грудня 2009 року (справа № 4/368/09), суди поновили право власності Підприємства на Будівлі.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, при вирішенні адміністративної справи, суд встановлює чи порушені, зокрема, суб'єктом владних повноважень, права позивача.

Однак, судами попередніх інстанцій не встановлено та з матеріалів справи не вбачається, які саме права Підприємства були порушенні відповідачем при прийнятті 26 травня 2010 року рішень про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_2 - за ОСОБА_5, на квартиру АДРЕСА_3 - за ОСОБА_6, на квартиру АДРЕСА_1 - за ОСОБА_4

Відтак, виходячи з вищенаведеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, враховуючи положення статті 229 КАС України та те, що обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 222, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року - скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.