ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2015 р. м. Київ К/800/13416/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Смоковича М.І., Сороки М.О., при секретарі:Слободян О.М., за участю представника Генеральної прокуратури України - Чубенка В. В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі за позовом прокурора Житомирського району до Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, треті особи: Головне управління Держземагенства у Житомирській області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, товариство з обмеженою відповідальністю «Вудбуд», голова фермерського господарства «Лука - Агро» Якімець Андрій Вікторович, ОСОБА_15, голова фермерського господарства «Нектар» Мисловський Микола Павлович, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, про визнання незаконними розпоряджень, - в с т а н о в и л а:Прокурор Житомирського району звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, треті особи: Головне управління Держземагенства у Житомирській області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, товариство з обмеженою відповідальністю «Вудбуд», голова фермерського господарства «Лука - Агро» Якімець Андрій Вікторович, ОСОБА_15, голова фермерського господарства «Нектар» Мисловський Микола Павлович, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, про визнання незаконними розпоряджень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області від 02 грудня 2013 року №479,

від 03 грудня 2013 року №482 і №485, від 06 грудня 2013 року №500, №502 і №504,

від 17 грудня 2013 року №529, №530 і №532, від 26 грудня 2013 року №556, №559, №561, №562, №564 і №565, від 11 січня 2014 року №1, від 31 січня 2014 року №31.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування розпоряджень голови Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області

від 02 грудня 2013 року №479, від 03 грудня 2013 року №482 і №485, від 06 грудня 2013 року №500, №502 і №504, від 17 грудня 2013 року №529, №530 і №532, від 26 грудня 2013 року №556, №559, №561, №562, №564 і №565, від 11 січня 2014 року №1, від 31 січня 2014 року №31.

Прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, прокурор Житомирського району звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що протягом 2012 року головою Житомирської обласної державної адміністрації видано низку розпоряджень, якими третім особам надано дозвіл на розробку проектів землеустрою для подальшого виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського та фермерського господарства, термін дії зазначених розпоряджень становив 1 рік з дня підписання таких розпоряджень, про що зазначалось у самих розпорядженнях.

У зв'язку з закінченням терміну дії зазначених розпоряджень та невиготовленням у вказаний в них строк проектів землеустрою треті особи у 2013 році звернулися із заявами до голови Житомирської обласної державної адміністрації про продовження терміну дії розпоряджень, якими надавались дозволи на розробку проектів землеустрою.

Головою Житомирської обласної державної адміністрації винесено розпорядження

від 02 грудня 2013 року №479, від 03 грудня 2013 року №482 і №485, від 06 грудня 2013 року №500, №502 і №504, від 17 грудня 2013 року №529, №530 і №532, від 26 грудня 2013 року №556, №559, №561, №562, №564 і №565, від 11 січня 2014 року №1, від 31 січня 2014 року №31, якими термін дії розпоряджень про надання дозволу на розробку проектів землеустрою, що виносились у 2011-2012 роках, продовжено ще на один рік.

Також відповідачем винесено розпорядження від 24 лютого 2014 року №57,

від 25 лютого 2014 року №62, від 05 березня 2014 року №81 та №82, від 12 березня 2014 року №94, від 10 квітня 2014 року №148 та від 27 травня 2014 року №202, якими внесено зміни до розпоряджень 2012 року про надання дозволів третім особам на розробку проектів землеустрою шляхом виключення пункту про тривалість терміну дії розпорядження.

Вважаючи винесені головою Житомирської обласної державної адміністрації розпорядження про продовження терміну дії розпоряджень та внесення змін до розпоряджень, прокурор Житомирського району оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані розпорядження, якими термін дії попередніх розпоряджень про дозвіл на виготовлення проектів землеустрою продовжено ще на один рік, є протиправними, оскільки законодавством при прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачено часове обмеження для виготовлення проекту та, відповідно, виконання такого рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних розпоряджень відповідач діяв правомірно та в межах наданих повноважень, оскільки вносячи зміни в свої попередні розпорядження, усував порушення вимог чинного законодавства.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних розпоряджень) передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно з частиною 4 статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.

Відповідно до частини 3 статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Статтею 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній до 01 січня 2013 року) передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Разом з тим, з 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», яким внесено зміни, зокрема, і до статей 118 та 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних розпоряджень) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З огляду на те, що дозвіл третім особам на розробку проектів землеустрою відповідачем надавався в межах його компетенції, однак у встановлений розпорядженнями про надання такого дозволу термін дані проекти розроблені третіми особами та затверджені відповідачем не були, а з набранням чинності закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» компетенція щодо розгляду заяв про передачу у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та власне передачі земельних ділянок перейшла до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, то оскаржувані розпорядження відповідача прийняті ним всупереч вимогам чинного законодавства та поза межами його компетенції.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які в частині призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та постановлення нового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі за позовом прокурора Житомирського району до Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, треті особи: Головне управління Держземагенства у Житомирській області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, товариство з обмеженою відповідальністю «Вудбуд», голова фермерського господарства «Лука - Агро» Якімець Андрій Вікторович, ОСОБА_15, голова фермерського господарства «Нектар» Мисловський Микола Павлович, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, про визнання незаконними розпоряджень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 02 грудня 2013 року №479, від 03 грудня 2013 року №482 і №485, від 06 грудня 2013 року №500, №502 і №504, від 17 грудня 2013 року №529, №530 і №532, від 26 грудня 2013 року №556, №559, №561, №562, №564 і №565, від 11 січня 2014 року №1, від 31 січня 2014 року №31, від 24 лютого 2014 року №57, від 25 лютого 2014 року №62, від 05 березня 2014 року №81 та №82, від 12 березня 2014 року №94, від 10 квітня 2014 року №148 та від 27 травня 2014 року №202.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: