ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2015 року м. Київ справа № 800/180/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіВеденяпіна О.А.,

суддівБившевої Л.І., Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Голубєвої Г.К., Зайцева М.П., Костенка М.І., Кошіля В.В., Ланченко Л.В., Лосєва А.М., Маринчак Н.Є., Моторного О.А., Пилипчук Н.Г., Приходько І.В., Рибченка А.О., Степашка О.І., Федорова М.О., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: позивача ОСОБА_20,

представників відповідача Макарчука М.А.,

Миколюка М.Д., Біркіної А.В.,

представника третьої особи Ліходій О.О.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_20

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,

третя особа, яка не

заявляє самостійних

вимог на предмет

спору, на стороні

відповідача - Вища рада юстиції,

про визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_20 (далі - позивач) звернулась в суд з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, Комісія), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення від 24 березня 2015 року №375/дп-15 у частині ініціювання перед Вищою радою юстиції розгляду питання про її звільнення з посади судді Київського районного суду міста Харкова за порушення присяги судді, посилаючись на його протиправність, невідповідність вимогам чинного законодавства України та міжнародним стандартам незалежності суддів.

У позовній заяві ОСОБА_20 зазначила, що, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для його прийняття відповідачем були її дії при розгляді справи про порушення митних правил громадянином Російської Федерації ОСОБА_26, провадження в якій постановою Київського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2013 року закрито за відсутністю в діях ОСОБА_26 адміністративного порушення митних правил.

У судовому засіданні ОСОБА_20 позовні вимоги підтримала.

Представники Комісії в судовому засіданні та у письмовому запереченні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, зазначили, що позивач при розгляді адміністративної справи про вчинення ОСОБА_26 адміністративного правопорушення допустила несумлінне ставлення до своїх службових обов'язків, продемонструвала поведінку, яка викликає сумнів у її неупередженості та об'єктивності, що свідчить про порушення присяги, яка вимагає від судді безсторонньо, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, чесно і сумлінно виконувати свої обов'язки, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права.

Також звернули увагу на те, що оскаржуване рішення відповідача має рекомендаційний та проміжний характер, яке не порушує прав та інтересів позивача.

Представник третьої особи у судовому засіданні та письмових поясненнях повідомила, що на цей час членом Вищої ради юстиції проводиться перевірка відомостей, викладених в оскаржуваному рішенні Комісії, просила суд прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши представників сторін і третьої особи, дослідивши докази у справі, колегія суддів зазначає таке.

Судом встановлено, що згідно з Указом Президента України від 27 жовтня 1997 року № 1201/97 «Про призначення суддів» відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України ОСОБА_20 призначено строком на п'ять років на посаду судді Харківського районного суду Харківської області.

19 листопада 1997 року позивачем складено присягу судді.

Постановою Верховної Ради України від 06 березня 2003 року № 629-ІV «Про обрання суддів» відповідно до пункту 27 частини першої статті 85, частини першої статті 128 Конституції України позивача призначено на посаду цього ж суду безстроково.

Указом Президента України від 25 вересня 2003 року № 1085/2003 ОСОБА_20 переведено на посаду судді Київського районного суду міста Харкова, на якій вона продовжує працювати до цього часу.

Постановою судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20. від 19 грудня 2013 року, яку залишено без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 31 грудня 2013 року, провадження у справі закрито за відсутністю в діях ОСОБА_26 адміністративного порушення митних правил, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, перший заступник Генерального прокурора України М. Голомша 12 березня 2014 року надіслав відповідачу для розгляду заяву в. о. прокурора Харківської області Суходубова В. про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20. та Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_29, в якій зазначено, що прокуратурою Харківської області встановлено, що суддями Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20. та Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_29 під час розгляду справи про порушення митних правил громадянином Російської Федерації ОСОБА_26 при здійсненні правосуддя допущено випадки істотного порушення норм процесуального та матеріального права, а також упередженого розгляду справи, що відповідно до положень статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону від 7 липня 2010 року № 2453-VI, далі - Закон № 2453-VI) є підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

12 лютого 2015 року Комісія, розглянувши висновок члена Комісії від 20 січня 2015 року та зібрані в процесі перевірки матеріали, дійшла висновку про наявність у діях вказаних суддів ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI, і вирішила відкрити дисциплінарну справу стосовно цих суддів.

24 березня 2015 року Комісія, розглянувши матеріали дисциплінарної справи стосовно судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20, судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_29 за зверненням в. о. прокурора Харківської області Суходубова В., прийняла рішення від 24 березня 2015 року № 375/дп-15 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення вказаних суддів з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Як випливає зі змісту згаданого рішення, Комісія дійшла висновку, що звернення в. о. прокурора Харківської області Суходубова В. є обґрунтованим, а встановлені факти свідчать про порушення суддями ОСОБА_20. та ОСОБА_29. присяги судді.

У рішенні зазначено, що не оцінюючи законність ухвалених у справі про порушення митних правил судових рішень, Комісія встановила, що суддя Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20. при розгляді адміністративної справи, суддя Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_29 при перевірці законності постанови судді місцевого суду не виконали своїх обов'язків щодо своєчасного, справедливого та безстороннього розгляду і вирішення судової справи відповідно до закону, з дотриманням засад і правил судочинства, та порушили присягу судді.

Згідно з висновками Комісії суддя ОСОБА_20. при розгляді адміністративної справи не досліджувала протокол і додані до нього письмові документи як докази, що були отримані внаслідок проведення процесуальних дій, з метою отримання доказів, необхідних для правильного вирішення цієї справи, і, вирішуючи питання щодо вини ОСОБА_26 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України, у своїй постанові не вказала мотиви їх відхилення, замість оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності суддя послалася на письмові пояснення громадянина Російської Федерації ОСОБА_30, який не допитувався як свідок, про набуття ним права власності на автомобіль за усною угодою і про право власності на вилучену готівку іноземної валюти, не перевіривши цих пояснень на предмет допустимості в якості доказу у справі про порушення митних правил з огляду на вимоги статті 495 Митного кодексу України.

Ураховуючи викладене, відповідач в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що встановлені Комісією обставини свідчать, що при розгляді адміністративної справи про вчинення ОСОБА_26 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України, суддя ОСОБА_20. допустила несумлінне ставлення до своїх службових обов'язків, продемонструвала поведінку, яка викликає сумнів у її неупередженості та об'єктивності, чим порушила присягу судді.

Заперечення позивача щодо вчинення дисциплінарного проступку Комісія відхилила.

Колегія суддів вважає згаданий висновок відповідача необґрунтованим з огляду на таке.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частини перша, друга статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127 Конституції України).

Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та законом.

Визначені в Конституції України положення стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їхньої професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та зумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.

Відповідно до частин першої та другої статті 126, частини першої статті 129 Основного Закону України, частини першої статті 6 Закону № 2453-VI незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, і є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року№2-рп/2011, згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Оцінка процесуальних дій Вищою радою юстиції до винесення судом остаточного рішення у справі означає втручання у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Положення цього рішення стосується і Комісії, яка відповідно до пункту 8 частини першої статті 91 Закону № 2453-VI наділена повноваженням розглядати заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів.

Питання про законність прийнятого рішення, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Згідно з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У Рішенні від 9 січня 2013 року (справа «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 46, підрозділ ІІ, розділ ІІІ) Європейський Суд з прав людини зазначив, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.

Оскільки рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди під час розгляду справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Заходи дисциплінарного впливу повинні регулюватися чіткими нормами і процедурами.

Присяга судді має характер індивідуального зобов'язання, тому її недотримання повинно виявлятися у конкретних, індивідуальних діях судді. У такому разі суддя несе індивідуальну відповідальність за вчинення дій, що вказують на порушення ним присяги. Факти, які доводять порушення суддею присяги, повинні бути попередньо встановлені повноважним органом.

Відповідно до частини другої статті 83 Закону № 2453-VI скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Наведена законодавча норма відповідає міжнародним стандартам щодо незалежності суддів. Так, Рекомендацією СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 68); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (пункт 69).

Принцип І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачає, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в жодний спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, Комісія не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

При прийнятті оскаржуваного рішення Комісією не дотримано згаданих положень чинного законодавства та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини, рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Як свідчать матеріали справи, Комісією дана оцінка процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи, постанова Київського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2013 року про закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_26 адміністративного правопорушення митних правил, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України, зміст якої безпідставно оцінювався відповідачем, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не скасована чи змінена апеляційним судом, а отже, відповідно, була законною.

Доказів злочинного наміру або грубої недбалості чи навмисного порушення закону суддею ОСОБА_20. при вирішенні адміністративної справи відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що постановою Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України від 12 грудня 2014 року закрито кримінальне провадження № 32013220000000398 від 10 жовтня 2013 року за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Як випливає зі змісту вказаної постанови, проведеними слідчими діями, у тому числі шляхом надання запиту про міжнародну допомогу, не вдалося спростувати показання ОСОБА_26 про належність вилучених з автомобіля грошових коштів ОСОБА_30 і не встановлено суб'єкта кримінальної відповідальності.

Підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності з мотивів, передбачених пунктами 1-6 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI, відповідачем не встановлено, що свідчить про необґрунтованість заяви в. о. прокурора Харківської області Суходубова В. про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20.

Доводи представників відповідача про те, що оскаржуване рішення не може бути предметом розгляду у суді, не порушує прав та інтересів позивача, оскільки має рекомендаційний та проміжний характер, не є переконливими з огляду на таке.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина четверта статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України).

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не містять будь-яких обмежень щодо кола осіб, які вправі звернутись до суду з позовом, а також не містять обмежень щодо змісту, суті та об'єму оскарженого рішення, не конкретизують, які саме рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені.

Частиною першою статті 84 Закону № 2453-VI встановлено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Водночас частиною першої статті 86 Закону № 2453-VI визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

З наведених законодавчих приписів випливає, що дисциплінарне провадження є процедурою, результатом якої є прийняття рішення про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Частиною п'ятою статті 87 Закону № 2453-VI передбачено, що за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Отже, прийняття Комісією рішення про направлення до Вищої ради юстиції рекомендації про звільнення судді з посади є результатом дисциплінарного провадження, а тому є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Разом із цим частиною першою статті 89 Закону № 2453-VI прямо передбачена можливість оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до Вищого адміністративного суду України.

При цьому той факт, що надання Комісією рекомендації про звільнення судді з посади не було безпосередньо віднесено до категорії дисциплінарних стягнень, не може бути підставою для висновку про те, що відповідне рішення не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Дійсно, статтею 88 Закону № 2453-VI безпосередньо передбачено лише один вид дисциплінарного стягнення до суддів - догану.

Проте частиною другою статті 87 Закону № 2453-VI встановлено, що при обранні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми випливає, що законодавець не лише прямо передбачив можливість компетентного органу обирати вид дисциплінарного стягнення до суддів, але й визначив критерії, які повинні враховуватися під час такого вибору. При цьому такі критерії повинні враховуватися в усіх випадках, коли суддю належить притягнути до дисциплінарної відповідальності. Також є очевидним те, що рекомендація щодо внесення подання про звільнення судді за своїми наслідками для порушника є більш тяжким видом дисциплінарної відповідальності, ніж догана, і застосовується за більш тяжкі порушення.

Водночас не може бути підстав для обмеження права особи оскаржити будь-яке рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності будь-якого виду, не лише догани, а й рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади.

У подальшому законодавець уточнив правове регулювання питання, що розглядається, включивши надання рекомендації на звільнення судді до переліку дисциплінарних стягнень. Водночас попереднє правове регулювання, яке мало місце при виникненні спірних відносин у справі, що розглядається, не ставить під сумнів належність рішення про направлення рекомендації на звільнення до різновидів дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи викладене, таке рішення підлягає оскарженню в судовому порядку, порушує права позивача та зачіпає його інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено фактів вчинення позивачем дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, як і ознак упередженості, несумлінного виконання нею обов'язків судді, оскаржуване рішення про ініціювання перед Вищою радою юстиції розгляду питання щодо внесення подання про звільнення судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, всупереч положенням статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято суб'єктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є незаконним і підлягає скасуванню.

Зі змісту оскаржуваного рішення також випливає, що Комісія при його прийнятті жодним чином не обговорила, чи є строк, у межах якого до судді буде застосовано такий вид відповідальності, як рекомендація щодо звільнення з посади за порушення присяги судді, домірним з урахуванням обставин правопорушення, наслідків, що настали за результатами вчиненого діяння, даних про особу судді, інших обставин, що можуть мати значення для прийняття рішення.

При цьому відповідач залишив поза увагою Рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України».

Це рішення не обмежується вирішенням персонального питання конкретної особи, а стосується принципів діяльності державної влади в Україні, у ньому Європейський Суд з прав людини констатував, що ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України. З рішення випливає, що такими проблемами є: відсутність реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, що спричиняє політичну та іншу залежність судів і суддів; політизованість механізму формування суддівського корпусу, яка виявляється в істотному політичному впливі на нього та «ручному» керуванні ним. Європейський Суд з прав людини зазначив, що в Україні не встановлено строків давності для застосування звільнення судді з посади за порушення присяги, а його підстави - нечіткі й неоднозначні. Це зумовлює непередбачуваність і вибірковість застосування заходів відповідальності суддів; абсолютну беззахисність суддів перед безпідставним дисциплінарним переслідуванням, зокрема перед обвинуваченням у порушенні присяги.

Керуючись статтями 158 - 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_20 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 березня 2015 року №375/дп-15 в частині направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_20 з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Судді О.А. Веденяпін А.М. Лосєв

Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак

І.О. Бухтіярова О.А. Моторний

О.В. Вербицька Н.Г. Пилипчук

Г.К. Голубєва І.В. Приходько

М.П. Зайцев А.О. Рибченко

М.І. Костенко О.І. Степашко

В.В. Кошіль М.О. Федоров

Л.В. Ланченко Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко