ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2015 р. м.Київ К/800/62686/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Калашнікова О.В.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представників:

позивача - Ковальчука О.М.,

відповідача - Дяченка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в м.Києві про визнання протиправними та скасування вимог №2 та №3, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Київський міський центр зайнятості звернувся з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в м.Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати п.п.2, 3 вимоги від 16 травня 2014 року №26-06-14-14/6599.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність та безпідставність вимоги в оскаржуваних частинах, неможливість її виконання у зв'язку з невизначеністю кола осіб, за рахунок яких необхідно відшкодувати кошти, та невідповідністю положенням ст.132 КЗпП України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року позовні вимоги задоволено частково; визнано незаконним та скасовано п.3 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві від 16 травня 2014 року №26-06-14-14/6599 «Щодо усунення порушень, виявлених ревізією»; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В частині скасування п.3 оскаржуваної вимоги, рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач використовував кошти державного бюджету для надання роботодавцям дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, з врахуванням визначеної позиції Державного центру зайнятості як вищестоящого органу та органу фінансового контролю, які попередньо дійшли висновку про відповідність зазначеного способу визнання дотацій вимогам законодавства, і підстави для висновку у порушенні законодавства у позивача були відсутні. Відмовляючи в частині скасування п.2 вимоги, суд зазначив, що позивач не мав права підвищувати премію більше ніж на п'ятдесят відсотків, оскільки законодавством України встановлено граничний розмір такого підвищення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року залишено без задоволення апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в м.Києві; задоволено апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року скасовано; постановлено нову; позовні вимоги Київського міського центру зайнятості задоволено в повному обсязі; визнано протиправними та скасовані п.п.2, 3 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві від 16 травня 2014 року №26-06-14-14/6599.

В обґрунтування рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд апеляційної інстанції зазначив про протиправність п.2 оскаржуваної вимоги через його невідповідність чинному законодавству, оскільки відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. В частині скасування п.3 вимоги суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Державна фінансова інспекція в м.Києві звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник Київського міського центру зайнятості просить судові рішення залишити в силі, касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 10 січня 2014 року по 27 березня 2014 року Державною фінансовою інспекцією в м.Києві проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Київського міського центру зайнятості за період з 01 січня 2012 року по 01 квітня 2014 р. За результатами ревізії 03 квітня 2014 року складено акт №06-30/857.

На підставі акту ревізії від 03 квітня 2014 року №06-30/857 відповідачем листом від 16 травня 2014 року за вих.№ 26-06-14-14/6599 надіслано позивачу вимогу «Про усунення порушень, виявлених ревізією», згідно якої від позивача вимагається вжити заходи щодо усунення допущених порушень вимог законодавства.

Київським міським центром зайнятості оскаржуються п.п.2, 3 вимоги, відповідно до яких:

- п.2 вимоги - в порушення вимог абз.2 п.2 наказу Міністерства праці та соціальної політики від 24 березня 2006 року №86 (з відповідними змінами та доповненнями) «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», п.2.5 Положення про порядок матеріального стимулювання працівників Київського міського центру зайнятості (додаток 7 до Колективного договору), у жовтні 2012 та 2013 років працівникам Київського міського та районних центрів зайнятості нараховано та виплачено разову премію з нагоди Дня працівника соціальної сфери у розмірі до 100% посадового окладу замість 50%, як це передбачено п.2.5 зазначеного вище Положення про преміювання, що призвело до зайвого нарахування та виплати: премії працівникам Центру на загальну суму 589,14 тис.грн. та, відповідно, єдиного соціального внеску на загальну суму 216,8 тис.грн., чим завдано Центру матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 805,94 тис.грн.; у зв'язку з чим вимагається стягнути кошти в сумі 552,8 тис.грн. у порядку встановленому законодавством України, в тому числі, з урахуванням вимог ст.130-136 КЗпП;

- п.3 вимоги - внаслідок недотримання вимог п.7 Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого наказом Мінпраці від 10 січня 2001 року №1, п.1.1 договорів, укладених Центром з роботодавцями про працевлаштування безробітних з наданням дотації, ст.629 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ІV, протягом 2012-2013 років Центром, в 101 випадку здійснено відшкодування дотацій підприємствам-роботодавцям, на працевлаштування безробітних за неповний місяць в сумах, які в розрахунку за повний місяць перевищують середній рівень заробітної плати за всіма видами економічної діяльності по місту Києву у відповідних місяцях, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Центру на загальну суму 195,21 тис.грн.; у зв'язку із чим вимагається здійснити коригування заборгованості по розрахунках з підприємствами-роботодавцями та вжити заходи щодо повернення зазначених коштів на загальну суму 195,21 тис.грн., в тому числі за рахунок осіб, з вини яких допущено порушення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як передбачено ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно п.п.4 п.4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У п.6 Положення Держфінінспекція України встановлено, що для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.п.7, 10, 13 ст.10 Закону України №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, підстави та правильність їх обчислення перевіряє суд при розгляді справи за позовом про їх стягнення, а не в порядку визнання такої вимоги протиправною та її скасування.

Вищевказані висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-461а14, від 25 листопада 2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справах №№ 21-601а14, 21-603а14, від 27 січня 2015 року у справі №21-436а14.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 вимоги ДФІ порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м.Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року скасувати; ухвалити нове рішення; у задоволенні позовних вимог Київського міського центру зайнятості відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді