ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року м. Київ справа № П/800/116/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Чалого С.Я.суддів: Заяць В.С.

Леонтович К.Г.

Мороза В.Ф.

Сороки М.О.

секретар судового засідання Головко О.В.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_5

представника відповідача - Белінська О.В. (ВРЮ), Предоляк Н.Ю. (ВККС України)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_8 (далі - позивач) звернулася до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом про визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 листопада 2011 року №4573/дп-11, яким ухвалено внести подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду м.Одеси за порушення присяги; визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1199/0/15-15, яким залишено без задоволення скаргу ОСОБА_8 на рішення ВККС України від 30 листопада 2011 року №4573/дп-11 та визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1200/0/15-15, яким внесено подання до Верховної ради України про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду м.Одеси за порушення присяги.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірні рішення відповідачів є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки підстави, визначені діючим законодавством для прийняття таких рішень відсутні. Крім цього, відповідачами порушено строки притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Позивач зазначає, що працює на посаді судді Приморського районного суду м.Одеси з 18 квітня 1988 року.

Рішенням Комісії від 02 червня 2011 року № 1683/дп-П стосовно судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_8 було відкрито дисциплінарну справу за зверненням ОСОБА_9

За наслідками дисциплінарного провадження Комісія дійшла висновку про порушення суддею ОСОБА_8 присяги, а саме, що суддя ОСОБА_8 при ухваленні рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2007 року у справі за позовом громадянина ОСОБА_10 до Приморської РДА м. Одеси, МП «Ренесанс-92» та за участю третьої особи - КМ ОМБТІ м. Одеси, про визнання права власності на нежитлове приміщення підвалу у м. Одеса по вул. Софіївській, 20, за позивачем допустила умисні порушення закону, а саме статей 58, 60, 119, 130 Цивільного процесуального кодексу України, що у свою чергу, є порушенням присяги суддею.

Рішенням від 30 листопада 2011 року №4573/дп-11, ВККС України ухвалено внести подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду м.Одеси за порушення присяги.

Рішеннями від 18 грудня 2015 року № 1199/0/15-15, 1200/0/15-15 Вища рада юстиції залишила без задоволення скаргу судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_8, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 листопада 2011 року №4753/дп-11 залишено без змін та внесено подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_8 за порушення присяги.

Позивач вважає вказані рішення незаконними, тому оскаржила їх до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов повністю.

У той же час відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав правомірності та обґрунтованості оскаржуваних рішень як таких, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, просять в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовити.

Дослідивши матеріали даної справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає за доцільне зазначити про таке.

Позивач є суддею Приморського районного суду м. Одеси з 18 квітня 1988 року.

19 грудня 2006 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_10 до малого підприємства «Ренесанс-92» ЛТД, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа: комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» про визнання права власності на нежитлове приміщення.

Заочним рішенням від 29 січня 2007 року під головуванням судді ОСОБА_8 задоволено зазначені позовні вимоги та визнано за ОСОБА_10 право власності на нежиле приміщення підвалу, загальною площею 71,8 кв.м. в будинку АДРЕСА_1.

28 квітня 2009 року прокуратурою м. Одеси було подано апеляційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2007 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 вересня 2009 року задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2007 року, справу направлено на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.

На засідання ВККС України 30 листопада 2011 року суддя Приморського районного суду м. Одеси не з'явилася посилаючись на велику завантаженість, а також відсутність коштів у суді на оплату відряджень. В письмових поясненнях факт порушення присяги заперечувала, мотивуючи це тим, що під час розгляду справи не мала даних про наявність будь-яких майнових прав у скаржників на частину спірного приміщення, однак не пояснила на підставі яких доказів нею було визнано право власності на спірне нерухоме майно взагалі помилково вважаючи, що дисциплінарна відповідальність судді пов'язана з вчиненням суддею неправомірних дій виключно на адресу скаржника.

Комісія дійшла висновку, що суддя ОСОБА_8 порушила процесуальний закон, не залучивши до розгляду справи осіб, які названі у рішенні співвласниками приміщення, що, в свою чергу, призвело до грубого порушення правил доказування.

Тому, рішенням від 30 листопада 2011 року №4573/дп-11, ВККС України ухвалено внести подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду м.Одеси за порушення присяги.

Рішеннями від 18 грудня 2015 року № 1199/0/15-15, 1200/0/15-15 Вища рада юстиції залишила без задоволення скаргу судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_8, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 листопада 2011 року №4753/дп-11 залишено без змін, та внесено подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_8 за порушення присяги.

Дослідивши матеріали даної справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає підстави для задоволення розглядуваних позовних вимог з урахуванням такого.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не містять будь-яких обмежень щодо кола осіб, які вправі звернутись до суду з позовом, а також не містять обмежень щодо змісту, суті та об'єму оскарженого рішення, не конкретизують, яке саме рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені.

Так, відповідно до ст. 94 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI (в редакції чинній на час здійснення дисциплінарного провадження) дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

В свою чергу ст. 93 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Частиною першою статті 84 Закону № 2453-VI встановлювалось, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Водночас частиною першою статті 86 Закону №2453-VI (в зазначеній вище редакції) визначалось, що дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

З наведених законодавчих приписів випливає, що дисциплінарне провадження є процедурою, результатом якої є прийняття рішення про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Частиною п'ятою статті 87 Закону №2453-VI (в зазначеній вище редакції) передбачено, що за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Отже, прийняття Комісією рішення про направлення до Вищої ради юстиції рекомендації про звільнення судді з посади є результатом дисциплінарного провадження, а тому є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому той факт, що надання Комісією рекомендації про звільнення судді з посади безпосередньо не відносилось до категорії дисциплінарних стягнень, не може бути підставою для висновку про те, що відповідне рішення не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Дійсно, статтею 88 Закону №2453-VI передбачався лише один вид дисциплінарного стягнення до суддів - догана.

Частиною другою статті 87 Закону №2453-VI встановлювалось, що при обранні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому, частинами четвертою та п'ятою статті 87 Закону №2453-VI передбачалось, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Колегія суддів акцентує увагу, що 02 грудня 2010 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України було зареєстровано скаргу гр. ОСОБА_9, що притягнення судді ОСОБА_8 до відповідальності у зв'язку із ухваленням нею судового рішення 29 січня 2007 року.

02 червня 2011 року ВККС України відкрито дисциплінарну справу про притягнення ОСОБА_8 до дисциплінарної відповідальності (рішення 31683/ДП-11).

При цьому, оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №4573/дп-11, яким ухвалено внести подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду м.Одеси за порушення присяги було прийнято 30 листопада 2011 року (після спливу 4 років і 10 місяців з дня вчинення проступку), тобто поза межами річного строку з дня вчинення такого проступку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла думки, що спірне рішення відповідачем прийнято з порушенням вимог ст. 87 Закону №2453-VI, тобто не у спосіб, визначений законом, чого вимагає від відповідача ст. 19 Конституції України.

Абзацом 27 пункту 6 розділу І Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VII від 12 лютого 2015 року (далі - Закон № 192-VII) внесені зміни до ст. 32 до Закону України "Про Вищу раду юстиції" №22-98 від 15.01.1988 року, частина 2 якої викладена у наступній редакції: "Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження".

Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону № 192-VII, він набирає чинності через тридцять днів після його опублікування, крім пунктів 6 та 8 розділу І цього Закону, а також, крім цього пункту, пунктів 3 і 4 цього розділу, які набирають чинності з дня наступного за днем його опублікування.

Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" опублікований у виданні "Голос України" № 35 від 26.02.2015 року.

Отже, датою набрання чинності Законом № 192-VII, крім пунктів 6 та 8 розділу І є 28 березня 2015 року, відповідно пунктів 6 та 8 розділу І Закону - 27 лютого 2015 року.

Таким чином, у період часу з 27 лютого 2015 року по 28 березня 2015 року діяла стаття 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" у новій редакції, згідно якої провадження щодо звільнення суддів за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Такі строки визначені частиною 4 ст. 87 Закону № 2453-VI у редакції 2010 року, відповідно до якої, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців з дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Вищевказане положення 28 березня 2015 року втратило чинність у зв'язку із набранням чинності Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VII.

Згідно із ст. 96 Закону №2453-VI у редакції, що діє з 28 березня 2015 року, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування суддів у відпустці.

Разом з цим, ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Судом встановлено, що проступок, який став підставою для порушення дисциплінарної справи, вчинено позивачем у 2007 році.

Таким чином, на день розгляду Комісією дисциплінарної справи (30 листопада 2011 року) строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності закінчився.

Крім цього, прийшовши до переконання про наявність підстав для внесення подання до Вищої ради юстиції про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги, Комісія залишила поза увагою Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі "Олександр Волков проти України".

Це рішення ЄСПЛ не обмежується вирішенням персонального питання конкретної особи, а стосується принципів діяльності державної влади в Україні.

17.07.1997 року Україною ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У відповідності до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, за загальним правилом у разі виникнення правових колізій щодо невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Конвенція та Протоколи до неї передбачають захист основних прав та свобод людини, які потребують забезпечення в повсякденному житті та мають соціальну, політичну, економічну та громадянську спрямованість.

Дотримання положень Конвенції державами-учасницями забезпечено через такий контролюючий механізм як Європейський суд з прав людини.

Але закріплення на національному рівні самих лише положень Конвенції, як частини національного законодавства України, унеможливлює виконання одного з основних завдань Конвенції, а саме забезпечення та подальше удосконалення забезпечення здійснення прав та основних свобод людини.

З метою подолання зазначеної прогалини та удосконалення системи дотримання прав та свобод людини, забезпечених як Конвенцією, так і Конституцією України, зокрема, шляхом реалізації висновків Європейського суду з прав людини, зроблених під час розгляду заяв стосовно порушень державами-учасницями прав та основоположних свобод людини, український законодавець, з прийняттям Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. №3477-ІV, на національному рівні закріпив практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Так, статтею 17 Закону передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, законодавець закріпив пріоритетне значення над національним законодавством України не тільки положення Конвенції, а й практики Європейського суду з прав людини, що в свою чергу може досить позитивно вплинути на забезпечення принципу верховенства права, як одного з основних принципів демократичної держави.

Згідно з положеннями ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Олександр Волков проти України" ЄСПЛ констатував, що ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України. З рішення слідує, що такими проблемами є: відсутність реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, що спричиняє політичну та іншу залежність судів і суддів; політизованість механізму формування суддівського корпусу, яка виявляється в істотному політичному впливі на нього та "ручному" керуванні ним.

Як вказала у своїй окремій думці суддя Юдківська у справі "Олександр Волков проти України" зазначені індивідуальні заходи щодо захисту прав та інтересів Волкова, супроводжуються вказівкою державі-відповідачу щодо вжиття заходів загального характеру для реформування системи суддівської дисципліни. З огляду на надзвичайну важливість незалежності судової влади, що лежить в основі всієї системи захисту прав людини, Суд, перед тим як робити висновок щодо заходів, які вимагатимуться, провів ретельний аналіз всього контексту проблеми.

Суд зазначає, що принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права.

У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

Крім того, як слідує з параграфу 182 Рішення ЄСПЛ, заходи дисциплінарної відповідальності повинні застосовуватися з урахуванням принципу пропорційності, що проявляється, у тому числі через шкалу стягнень за дисциплінарні порушення. Тяжкість стягнення має відповідати характеру правопорушення, оскільки характер правопорушення також має вирішальний вплив і на розмір строку давності звільнення судді з посади за порушення присяги.

Таким чином, Комісія на своєму засіданні на ту обставину, що строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності закінчився, уваги не звернула, питання про можливість припинення дисциплінарного провадження (закриття дисциплінарної справи) не обговорила. Комісія жодним чином не обговорила чи є строк, в межах якого до судді буде застосовано такий вид відповідальності як рекомендація на звільнення з посади за порушення присяги судді, домірним з урахуванням обставин правопорушення, наслідків, що настали за результатами вчиненого діяння, даних про особу судді, та інших обставин, що можуть мати значення для прийняття рішення.

Звідси, позиція представника відповідача, висловлена в судовому засіданні, про те, що Комісія при прийнятті рішення про надання рекомендації до Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги не обмежена будь-якими строками, якщо порушення присяги вчинено суддею до набрання чинності новою редакцією Закону №2453-VI (набрав чинності 29.03.2015р.) не відповідає принципу правової визначеності та практиці Європейського суду з прав людини як джерела права.

Як слідує зі змісту Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія 14 жовтня 2015 року) щоразу, коли суддю прагнуть звільнити з посади, він повинен мати право бути належним чином поінформованим про це, а також на повноцінний та справедливий розгляд своєї справи. Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Зазначена декларація хоча і має рекомендаційний характер, але в повній мірі відображає позицію ЄСПЛ, викладену вище.

Поряд з цим, за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" питання звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

Відповідно до частин 1, 9 статті 95 Закону № 2453-VI (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляду дисциплінарної справи і прийняття рішення.

У разі відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення або виявлення обставин, передбачених частиною п'ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.

Конструкція даної норми (кома/або), а також обмежувальні строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які не можуть бути скорочені чи продовжені судом (чи іншим органом, що застосовує ці норми), вказує на те, що кожна з вказаних обставин: відсутність підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення, або виявлення обставин, передбачених частиною п'ятою статті 93 цього Закону, - є окремою підставою для відмови в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Наведений аналіз свідчить про те, що сплив строку давності є безумовною підставою для припинення дисциплінарного провадження без надання оцінки наявності або відсутності в діях судді дисциплінарного проступку.

З огляду на зазначене, колегія суддів вказує на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 листопада 2011 року №4573/дп-11, яким ухвалено внести подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду м.Одеси за порушення присяги; визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1199/0/15-15, яким залишено без задоволення скаргу ОСОБА_8 на рішення ВККС України від 30 листопада 2011 року №4573/дп-11 та визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1200/0/15-15, яким внесено подання до Верховної ради України про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду м.Одеси за порушення присяги.

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

п о с т а н о в и л а:

Адміністративний позов ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 листопада 2011 року №4573/дп-11; визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1199/0/15-15 та визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1200/0/15-15.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Судді: