ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" березня 2016 р. м. Київ К/9991/90749/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.
Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, територіального управління Державної судової адміністрації в місті Севастополі про стягнення заробітної плати,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року позивач звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначала, що в порушення вимог законодавства їй, як судді, не в повному обсязі впродовж червня - грудня 2005 року виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим просила суд поновити порушені права.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 січня 2010 року позов задоволено: стягнуто з Державної судової адміністрації України заборгованість з грошового забезпечення за серпень-грудень 2005 року в сумі 32 228,83 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову: зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» в сумі 32 228,83 грн. для виплати ОСОБА_4; стягнуто з Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» несплачену частину щомісячного грошового забезпечення з 01 червня по 31 грудня 2005 року у сумі 32 228,83 грн. (без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування).
У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 05 серпня 2005 року по 21 травня 2008 року працювала суддею Балаклавського районного суду міста Севастополя.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що права позивача на оплату праці (заробітну плату) були порушені, а тому підлягають поновленню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що зі стягнутої суми недоплаченої заробітної плати підлягає відрахуванню податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі, а також окружним судом не були вирішені всі позовні вимоги.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України «Про оплату праці»).
Постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» з 01 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
Постановою № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.
31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (була чиною на час виникнення спірних відносин), якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 05 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».
Отже, Кабінет Міністрів України на період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів», а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.
Таким чином, не дивлячись на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону України «Про статус суддів», а не статтею 8 Закону України «Про оплату праці», виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону України «Про оплату праці», зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.
Оскільки в період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах Кабінет Міністрів України №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про порушення права позивача при виплаті заробітної плати з 01 червня по 31 грудня 2005 року.
Таку ж правову позицію було висловлено колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 04 листопада 2015 року (справа № 21-537а15) та від 11 листопада 2015 року (справа № 21-518а15).
Обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і ухвалення нового судового рішення.
Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а :
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 січня 2010 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді: