ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2016 р. м. Київ К/800/29672/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач),

суддів: Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації (далі - ДСА) України, Міністерства фінансів України, Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації, за касаційною скаргою представника ДСА України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року, -

встановив:

У листопаді 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, ДСА України, Міністерства фінансів України, Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області, Головного управління Державного казначейства України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ДСА України та зобов'язано Головне управління Державного казначейства України провести з Державного бюджету України видатки, передбачені ДСА України, на користь позивача 107688,99 гривень, із них 64335,60 гривень заборгованості по заробітній платі та 43353,39 гривень компенсації.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2012 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ДСА України і зобов'язано Державну казначейську службу України провести з Державного бюджету України видатки, передбачені ДСА України, на користь позивача 64335,60 гривень заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДСА України на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 321,67 гривень.

У касаційній скарзі представник ДСА України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, то колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Касаційна скарга представника ДСА України підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач ОСОБА_2 з 29 липня 1996 року працював на посаді судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області, а з 25 червня 2007 року - на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня - грудня 2005 року отримував заробітну плату.

На момент виникнення спірних правовідносин питання оплати праці регулював Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (далі - Закон № 2862-XII), який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії щодо оплати праці.

Відповідно до частин 1, 2 статті 44 Закону № 2862-XII заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон - № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

Постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» і № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Постановою № 865 Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (була чиною на час виникнення спірних відносин), якою, зокрема, пункт 5 постанови № 865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону № 2862-XII, а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.

Таким чином, незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону № 2862-XII, а не статтею 8 Закону № 108/95-ВР, виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР, зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року жодних змін ні в обсязі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

У зв'язку з викладеним не існувало підстав для перерахунку заробітної плати позивача, хоча суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

До такого висновку зводиться правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 822/2527/13-а).

Згідно статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, то постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалу судді Вищого адміністративного суду України від 3 вересня 2013 року в частині зупинення виконання оскаржуваних судових рішень слід вважати такою, що втратила чинність.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу представника Державної судової адміністрації України - задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Ухвалу судді Вищого адміністративного суду України від 3 вересня 2013 року в частині зупинення виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року вважати такою, що втратила чинність.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та в порядку, визначеному статями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й