ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" лютого 2016 р. м. Київ К/800/6157/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року
у справі № 822/3604/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року у справі № 822/3604/13-а у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.09.2013 року № 0004771720/0/16 та № 0004791720/0/15. Присуджено на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1 145, 25 грн., які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до частини четвертої ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Згідно пункту 2 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи те, що згідно частини першої ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та повноту касаційної скарги позивача, справа розглянута судом касаційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 30.08.2013 року № 639/1720/НОМЕР_1, яким встановлено порушення п. 138.2, ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено чисту суму податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб від заняття підприємницької діяльності в розмірі 17 227, 33 грн.; п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлення завищення податкового кредиту всього в сумі 1 770, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2013 року № 0004791720/0/15, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 25 841, 00 грн., № 0004771720/0/16, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 2 655, 00 грн.
Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ПП «Строймеханізація» та ТОВ «ПКФ Локос».
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем проведено документальне оформлення господарських операцій із контрагентами, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності позивача.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття наданих послуг, банківськими виписками.
Так, первинними документами підтверджується, що ПП «Строймеханізація» та ТОВ «ПКФ Локос» надавались позивачу послуги з транспортування вантажів (маку харчового), за які ним понесено витрати.
Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 03.09.2013 року № 0004771720/0/16.
Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно із п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Таким чином, доходи (витрати) фізичної особи визнаються не в момент їх нарахування, а в момент отримання (сплати).
Судами встановлено, що в 2011 році позивач здійснював господарську діяльність, зокрема придбавав та продавав товари, розрахунки за які проведені в 2012 році, проте дохід від продажу таких товарів позивач відображав у 2011 році.
Отже, на кінець 2011 року сума фактично отриманих позивачем доходів була меншою за відображену ним у податковій звітності.
Разом з цим, податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 15.05.2012 року № 172/1720/НОМЕР_1, в якому відсутні посилання податкового органу на безпідставне завищення позивачем сум отриманого доходу, або на порушення позивачем порядку складання та ведення податкової звітності.
Вказане свідчить про суперечність позиції податкового органу щодо наявності порушень у діяльності позивача, тому суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку щодо неправомірності визначення податкових зобов'язань позивача з податку на доходи фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням від 03.09.2013 року № 0004791720/0/15.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправного прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.
Разом з тим, згідно зі ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Проте, судом апеляційної інстанції зазначені положення не враховано та стягнуто з присуджено на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1 145, 25 грн., які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судове рішення суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 145, 25 грн. з Державного бюджету України.
Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року у справі № 822/3604/13-а скасувати в частині присудження на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1 145, 25 грн., які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
В цій частині прийняти нову постанову.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 145, 25 грн.
В іншій частині постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року у справі № 822/3604/13-а залишити в силі.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук