ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"21" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/24885/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014
у справі № 826/260/14
за позовом приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство №2" (далі - Товариство)
до Інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.08.2013 № 0005282208 та № 0005272208.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014, позов задоволено.
Судові акти мотивовані тим, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві інформаційно-консультативних послуг у рамках взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Сервіс-А» (далі - ТОВ «Гарант-Сервіс-А») підтверджується належними первинними документами; на час виконання спірних операцій названий постачальник не мав дефектів у правовому статусі; Інспекцією не доведено належними засобами доказування фіктивності правочинів, на виконання яких здійснювалися спірні господарські операції.
Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки установленим у рамках кримінального провадження обставинам, які свідчать про фіктивний характер діяльності ТОВ «Гарант-Сервіс-А» в цілому, тоді як формально складені первинні документи, що містять неправдиві відомості про господарську операцію, не можуть слугувати підставою для податкового обліку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Гарант Сервіс-А» за період з 01.01.2009 по 31.12.2011.
Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 23.07.2013 № 718/26-58-22-08-09/04012520, в якому відображено висновок про протиправне формування позивачем даних податкового обліку (податкового кредиту з ПДВ та валових витрат) за операціями з придбання інформаційно-консультативних послуг у названого контрагента у зв'язку з фіктивністю цих операцій.
На обґрунтування цього висновку Інспекція послалася, зокрема, на обставини, викладені у постанові Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2012 у справі № 1п-329/11 по обвинуваченню директора та засновника ТОВ «Гарант-Сервіс-А» ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), та зазначила про відсутність факту провадження реальної господарської діяльності названим постачальником, що виключає можливість поставки ним розглядуваних послуг.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0005282208, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 122 228 грн. із застосуванням 30 557 грн. штрафних санкцій;
податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0005272208, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити податок на прибуток у сумі 280 286 грн. за основним платежем та 70072 грн. за штрафними санкціями).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
На час виконання розглядуваних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді права платника податків на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ з юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як реальність придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження необхідними первинними документами витрат за такими операціями.
При цьому податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.
А відтак при дослідження обсягу податкових прав та обов'язків платника за господарською операцією суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку для встановлення дійсного економічної змісту господарської операції.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що 01.04.2009 позивачем (замовник) та ТОВ «Гарант Сервіс-А» (виконавець) було укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг у вигляді письмових та усних консультацій щодо господарської діяльності замовника з виконання вантажних та пасажирських перевезень автомобільним транспортом, надання інформації стосовно співпраці з окремими перевізниками, посольствами та консульствами окремих країн тощо. На підтвердження виконання цих операцій позивачем подано акти приймання-передачі виконаних робіт, податкові накладні, картки рахунків, банківські виписки про оплату позивачем придбаних робіт в безготівковому порядку. Також Товариством представлено дослідження щодо правового регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Суди обох попередніх інстанцій визнали зазначені документи належним документальним підтвердженням фактичного виконання розглядуваних послуг.
У той же час суди не надали належного правового аналізу змісту поданих платником документів на не звернули увагу на те, що у поданих Товариством актах здачі-приймання виконаних робіт йдеться лише про надання послуг та проставлено суму, яка підлягає сплаті виконавцеві; зміст цих актів не розкриває відомостей, які саме послуги, в яких обсягах були надані, що виключає і можливість оцінити, чи були їх результати використані у подальшій діяльності Товариства.
Представлені платником копії досліджень містять загальні нормативні та статистичні відомості та не підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей Товариства. Тому наведені документи не є достатнім підтвердженням фактичного надання спірних послуг.
Доказів надання виконавцем консультацій з конкретних питань, що виникають у процесі здійснення Товариством господарської діяльності, матеріали справи не містять.
Також судами безпідставно проігноровані обставини, встановлені Шевченківським районним судом м. Києва у постанові від 06.12.2011 у справі № 1п-329/11 щодо реєстрації ТОВ «Гарант Сервіс-А» на підставну особу - ОСОБА_1 виключно з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні безтоварних операцій з метою формування бажаних наслідків у податковому обліку (а.с.96-98, т.1). При цьому ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за актом амністії, тобто з нереабілітуючих підстав.
Відповідно до частини першої статті 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності).
Незрозумілим є й посилання суду першої інстанції на обов'язок податкового органу довести в установленому порядку нікчемність правочину у розумінні статті 228 Цивільного кодексу України. Адже цивільно-правові дефекти правочину не є безумовною та необхідною підставою для застосування податкових наслідків фіктивної господарської операції. Для аналізу правомірності відображення господарської операції у податковому обліку платника перевірка дотримання учасниками цієї операції вимог цивільного, господарського законодавства при укладенні договору, на виконання якого здійснювалася господарська операція, не вимагається.
Так само і відсутність дефектів у правовому статусі ТОВ «Гарант Сервіс-А» є обов'язковою, однак не достатньою підставою для визнання добросовісною податкової вигоди позивача, на яку він претендує за наслідками виконання операцій з цим контрагентом. Наявність реєстрації ТОВ «Гарант Сервіс-А» у державних та податкових органах не характеризує цього суб'єкта господарювання як добросовісного учасника господарського обороту та не є свідченням товарності господарських операцій за участю цього суб'єкта.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з правовою позицією відповідача у справі про штучне документування позивачем операцій з придбання інформаційно-консультаційних послуг у ТОВ «Гарант Сервіс-А», що виключає право Товариства на податковий кредит та на валові витрати за цими операціями.
На підставі цього касаційний суд вважає за необхідне прийняти рішення про відмову у задоволенні розглядуваних позовних вимог.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 у справі № 826/260/14 скасувати.
3. У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько