ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" грудня 2016 р. м. Київ К/800/14825/16

К/800/15111/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області та ОСОБА_4 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Чернівецькій області, в якому, з урахуванням уточнень, просила: визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати їй заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції станом на 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по день ухвалення судом рішення включно відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»); зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести їй перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції станом на 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по день ухвалення судом рішення включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення у праці, надбавка за вислугу років, тощо), а також відпускних, допомоги на оздоровлення.

В обґрунтування позову зазначила, що відповідач з 26 жовтня 2014 року нараховує їй заробітну плату виходячи з розміру посадового окладу, який дорівнює мінімальній заробітній платі в Україні (1218 грн.), що є порушенням статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України №192-VIII від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності та почав діяти з 28 березня 2015 року.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_4 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції Закону України «Про прокуратуру») та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»). Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести ОСОБА_4 перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» та з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Посилаючись у касаційних скаргах на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а ОСОБА_4 - скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 18 квітня 2012 року працює на посаді помічника судді Першотравневого районного суду м. Чернівці, що відповідає 5 категорії посад державних службовців.

У період з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року ОСОБА_4 нараховувалась та виплачувалась відповідачем заробітна плата згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов праці оплати працівників апаратів органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» виходячи з посадового окладу у розмірі мінімальної заробітної плати, яка протягом спірного періоду становила 1218 грн.

Вважаючи дії відповідача по нарахуванню заробітної плати з 26 жовтня 2014 року виходячи з посадового окладу у розмірі 1218 грн. неправомірними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»), а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року включно - відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ), зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин 7, 8 статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною 2 статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (далі - БК) (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 01 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини 1 статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних правовідносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268), зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 БК будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 БК керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та № 80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини 1 статті 144 Закону № 2453-VІ, частини 1 статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління Державної судової адміністрації як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (справа № 21-1726а16), від 13 липня 2016 року (справи №№ 818/3372/15 та 820/4653/15 відповідно).

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заборгованості по заробітній платі.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області задовольнити, а касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: А.Ф. Загородній

М.І. Мойсюк